Ярослав Поліщук
Вересень 2000

Альтернативи безальтернативному літературознавству

Книжки, які обговорюються у цій статті:

Rene Wellek. A History of Modern Criticism. 1750–1950: In 7 vol. – New Haven, London, 1986.

Григорій Грабович. До історії української літератури. Дослідження, есе, полеміка. – Київ: Основи, 1997.

Історія української літератури ХХ століття: у 2 кн. – К.: Либідь, 1994–1998.

Соломія Павличко. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.: Либідь, 1997; Друге видання, перероблене й доповнене: Київ: Либідь, 1999.

Тамара Гундорова. ПроЯвлення Слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. – Львів: Літопис, 1997.

1.

На межі віків, коли людство радикально переосмислює досвід не лише минулого століття, але й тисячоліття розвитку, гуманітарні науки опинилися в стані «зависання» поміж традицією, що унаочнюється величезною сумою здобутих багатьма поколіннями знань, вироблених підходів і методик, з одного боку, та вимогами сучасності, які спонукають докорінно переглянути історичну спадщину, не просто вносячи якісь часткові корективи, але й витворюючи цілком іншу, постмодерну парадигму гуманітарного знання.

Не дивно, що наш час поставив на порядок денний глобальне питання: чи потрібна взагалі історія? Це питання готувалося всім ходом розвитку новітньої науки – від Фрідріха Ніцше та Зіґмунда Фройда до Гейдена Вайта, Мішеля Фуко та Юрґена Габермаса. Справді, постмодерний дискурс культури, в якому перебуває нині людство (не виключаючи й України, хоча про особливості нашої культурної ситуації скажемо далі), спонукає до руйнування усталених понять історичності, історичного розвитку, еволюції тощо. У пізнанні нерідко ставляться в одну паралель предмети елітної культури сучасності та надбання первісної культури, як це, скажімо, блискуче доводили на прикладі міфів Ролан Барт і Клод Леві-Строс. У порочній повторюваності зникає нитка історії, яка зазвичай здатна була виводити з найскладніших лабіринтів.

Новітні катастрофи, військові конфлікти й гуманітарні кризи, знов-таки, засвідчують неправомірність старої банальної істини, нібито історія чого-небудь навчає. Щороку маємо нові й нові нагоди переконатися, що це не так. Здатність тверезо мислити й доходити раціональних рішень нерідко заперечується впливом стереотипів, інерції мислення й емоцій. І схоже, що на кону цього світу-театру справді протягом віків і тисячоліть розігрується та сама містерія, тільки що з легкими відмінностями в декораціях і складі акторів-виконавців.

Досвід новітньої гуманітарної науки змушує замислитися: чи не химерною ілюзією є наше уявлення про те, що ми пишемо історію? Може, якраз навпаки: історія пише себе, використовуючи нас як палімпсестну табличку? Принаймні, таке враження не раз і не двічі виникало, коли дослідник сягав у творчому пориві, здавалося б, вершини, йому відкривалося найтаємніше, найнезбагненніше, сама істина. Його проникливо зафіксував Умберто Еко у знаменитому романі «Ім’я троянди»: «...За якимось дивним навіюванням мене навідує відчуття, що все написане на цих аркушах, усе, що зараз читаєш ти, невідомий читачу, ніщо інше, як центон, фігурний вірш, величезний акростих, що не повідомляє й не переказує нічого, окрім того, про що говорили старі книжкові обривки, і я вже не знаю, чи я до цього часу розповідав про них, чи вони розповідали моїми устами».

Справді, історія в тому сенсі, в якому вона сприймалася раніше, сьогодні виявилася непотрібною, а то й шкідливою, обтяжливою. Виразно проявляється криза історичного мислення, коли теорія вже не спроможна не те що «запрограмувати» практику, а й просто її пояснити, чітко й послідовно інтерпретувати. З іншого боку, сама історія за інерцією вимагає до себе шанобливого ставлення. Ба більше, нерідко вона зривається на тон старої істеричної вчительки, котра в будь-який спосіб прагне повернути втрачений колись авторитет.

Не менше за інші гуманітарні науки нової концепції потребує сучасне літературознавство. Власне, вже в 1960–...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!