Дмитро Затонський
Травень 1999

Аналітик і фантазер

Париж – це голова земної кулі, мозок, у якому нуртують геніальні думки і який веде за собою людську цивілізацію... Його лик відбиває проростання добра і зла; боротьбу і перемогу, ідейну битву 1789 року, сурми якої ще гримлять у всіх куточках світу, а також поразку 1814-го. Це місто не може бути ні поряднішим, ні привітнішим, ні чистішим, ніж паровий казан одного з тих чудових пароплавів, які, могутньо розтинаючи океанські хвилі, викликають у мас захоплення.

Ці слова належать Оноре Бальзаку. Вони, як і фальшива часточка «де», яку він без жодних підстав привласнив і яку тепер усі слухняно ставлять перед його прізвищем, вичерпно характеризують і самого Бальзака, і буремну (я навіть сказав би: «наполеонівсько-бальзаківську») добу – час геніальних авантюрників, беззастережної віри в проґрес і переконаності в тому, що велика мета виправдовує найбрудніші засоби...

Відблиск цієї віри, звичайно ж, упав і на нашого героя. Він народився 20 травня 1799 року, тобто через десять років після початку Великої Французької революції і майже одночасно з приходом до влади генерала Бонапарта. Батько великого письменника був селянським сином, що роками вибивався в люди, поки, нарешті, не одружився з грошима. Юний Оноре по закінченні паризької Школи права відмовився шукати собі якоїсь служби й забажав стати письменником. Він не мав щонайменшого уявлення про троянди й терни цього фаху й, кажуть, мріяв лише про великі заробітки. Та оскільки їх не здобув, ні випікаючи пригодницьку макулатуру, ані створюючи справжні шедеври, вдався до комерційних спекуляцій – бо ж був то час ґрандіозних звитяг молодого буржуазного ладу.

Але й тут він не здобув нічого, крім банкрутств та астрономічних боргів. Тому й тоді, коли до нього, нарешті, прийшла велика слава, коли він перетворився на справжнього «володаря дум», навіть казкові гонорари вже були неспроможні щось виправити. Гроші зникали, ще й не потрапивши до кишені; зжерті боргами, вони немов сипались у прірву, і працювати доводилося з гарячковою поквапністю: за два десятиліття Бальзак написав сімдесят чотири романи, безліч оповідань, нарисів, п’єс, статей. До того ж іще мусив пестити свою славу розбещеного успіхом платоспроможного денді й залазив у борги глибше й глибше...

Стефан Цвейґ запевняв, що якби Бальзакові пощастило здійснити свої комерційні прожекти, він тієї ж миті кинув би писати. А от Маркс із Енгельсом дивилися на це інакше: попри всю його сумнівну славу вони були в захваті від Бальзакової віри у проґрес і ставили свого улюбленця над усіма іншими сучасними їм митцями. Та ще й оголосили його корифеєм реалізму в мистецтві тієї історичної доби, а може, й геть усіх історичних діб... Однак уже в XX столітті, ніби кепкуючи з Маркса й Енгельса, французький літературознавець Рене-Марі Альберес написав таке: «Творець реалізму не був реалістом, він був теософом». Можна припустити, що Альберес мав на увазі лише Бальзакові «Філософські етюди», де й справді відчутний фантастичний, навіть містичний струмінь. Однак, за Альбересом, Бальзакове «теософство» – це не так навіть фантастика, як постійне заглядання під черепні коробки персонажів: тобто інтерес не стільки до буття соціального, скільки до індивідуального, «внутрішнього», яке, як відомо, не надто й зважає на логіку. «Явищам повсякденним – і таємним, і явним, –а також подіям особистого життя, їхнім причинам та першоосновам, –писав Бальзак, – я надаю не меншої ваги, ніж історики досі надавали подіям суспільного життя народів».

Отже, виходить, у самооцінках письменник стоїть ближче до Альбереса, ніж до творців наукового соціалізму? Навряд чи слід прозивати Бальзака так-таки «теософом», – але, упхавши його до прокрустового ложа вкрай засоціологізованого «критичного реалізму», важко збагнути, чому митець, який у буквальнім сенсі цього слова уособлював постреволюційну Францію, якого раз у раз порівнювали з Наполеоном Бонапартом, чому такий митець не перетворився сьогодні на «...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!