Анатолій Дністровий
Червень 2000

Археологія етнічної пам’яті

Василь Герасим’юк. Осінні пси Карпат. Із лірики вісімдесятих. – Київ: Факт, 1999.

1.

Через кілька днів після Паски 99-го року я похвалився Василеві Герасим’юку, що спробував розписати писанку і в мене, на мій погляд, вийшло більш-менш непогано. Несподівано для себе я отримав від співрозмовника догану, суть якої зводилася ось до чого: своїм вчинком я порушив сакрально-космологічну світобудову гуцульського етносу, зруйнувавши, на перший погляд, дріб’язкову, неістотну знакову систему й органічний лад, зокрема через грубу й незграбну «стилізацію». Лінії, їхня товщина, їхній перетин, кольори, послідовність кольорів, гама кольорів... за цією своєрідною «математикою» насправді криються довгі століття життя і пам’яті. І ось у таку безперервність-тяглість несподівано вривається «чуже».

Спершу я подумав, що Василь з мене кепкує, але, зваживши на його простий і водночас серйозний тон, пригадав, що переді мною людина, яка знає, коли починаються й закінчуються пости, знає основні християнські молитви, обряди. Певного пояснення тут потребує слово знає, йдеться не про знання як механічне накопичення інформації і подальшу її обробку, знання тут радше постає віталістичною, природною даністю. Може здатися, що Василеві все це відомо з народження. Мене багато співрозмовників вражало інтелектом, науковою чи творчою інтуїцією, але жоден не вразив нібито звичайним і для всіх відомим.

Я згадав цей епізод недарма. Для мене він по-новому проливає світло на Василеву поезію, зокрема крізь призму етики відповідальності. Щоправда, це судження потребує уточнення. Йтиметься не стільки про етику, проголошену комунікативною філософією («Я – Ти»), тобто таку систему координаційних дій, що відбуваються узгоджено, одночасно, а значить синхронно, скільки про етику в діахронному, історіософському, безперервному вимірі, впродовж цілого буття. Відтак у поезії Василя Герасим’юка суб’єктом-адресатом певного зобов’язання стосовно об’єкта-адресата цього зобов’язання в такому разі виступає не стільки окремий індивід, що існує зі мною (суб’єктом) в одному часі, в одній реальності, як це віднаходимо в Бубера, О. фон Больнова, Йонаса чи в референтній поезії, скільки сакральний континуум поколінь, що розчиняє мене (суб’єкта) у спільній буттєвій долі етносу, але водночас зберігає, ніби «монаду»-носія пам’яті, етики.

В Герасим’юковій поезії саме генетична безперервність, ніби рентґенівське проміння, наскрізь пронизує часові стани однієї дійсності: тієї, що давно минула, але час від часу «виринає» в свідомості сучасного; тієї, що триває, яка, по суті, є внутрішнім переживанням, за час якого й здійснюється зв’язок із минулим і майбутнім; тієї, що незабаром відбудеться, а це залежить від характеру життя в часі попередньому. Ґабріель Марсель трактував би це, певно, як постійну присутність минулих поколінь у наступних: в есеї «Таємниця родини» він стверджує, що «між моїми предками і мною має існувати безконечно затемненіше й інтимніше відношення, я становлю частину їх, як і вони становлять частину мене – в невидимому; вони для мене, а я для них – консубстативні елементи».

Консубстантивність, якщо вже погодитися з мислителем, буде, як на мене, найточнішим і визначальним онтологічним принципом поета. Це, свого роду, апріорна націленість на осягнення трансісторичного, глобального сенсу існування індивіда (індивідів) у бурхливому життєвому потоці, у динамічній антропологічній «естафеті» через незліченні «миті» народження та смерті. Певною мірою часопростір у такій поезії нагадуватиме «віртуальну дійсність», бо зовнішніми, отже цілком реальними, стосовно мене (суб’єкта), який перебуває в теперішньому, постають дані, які для моєї свідомості відійшли в минуле. Це момент спів-існування поколінь минулих, прийдешніх і сучасних:

І в мені –

немовби світло первісне, коли

крізь воду ніби дивишся... Узріти,

здається, можна все, хоч все розмите.

Жовтіло, мабуть, місяцем...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!