Олена Русина
Вересень 2005

Археологія незнання

Хочемо ми того чи ні, а часи таки змінюються, і це відчувають навіть ті, хто, здавалося б, надійно відмежувався від метушливого сьогодення, поринувши в дослідження давнини.

Медієвістика завжди була формою наукового ескапізму. В не такі вже й давні радянські часи тут можна було сховатися від обридлих партз’їздів та п’ятирічок і вивчати минуле, не йдучи проти сумління. Звісно, й тут були гострі кути та підводні камені, «недисертабельні» теми і табу. Проте більшість уміла маневрувати, а від панівної ідеології неважко було відкараскатися кількома заяложеними цитатами, що кочували з книжки в книжку (бо ж, на щастя, «класики» проблемами українського середньовіччя не переймалися).

Зрозуміло, що зробити кар’єру за таких умов було досить складно. Тож не дивно, що й у часи останньої з радянських «перебудов» на «дожовтневій» тематиці спеціялізувалися або ентузіясти, або ті, кому не пощастило втрапити на більш-менш «пристойні» катедри, не кажучи вже про такі престижні, як «історії КПРС» чи «соціялістичних країн». Хто міг уявити, що мине кілька років і зникне як перше, так і друге, тож доведеться або змінювати фах, або прокладати дорогу в незнайомому матеріялі. Багато хто пішов першим шляхом, решта – перекинулися на «актуальну» тематику. А, переглянувши бібліографію істориків «флюґерного типу», неважко пересвідчитися, що нею стало занедбане в попередні роки середньовіччя. Чимало з тих, хто ще в середині 1980-х писали про «велику силу партійного керівництва», «велич подвигу комуністів» і «кроки Великого Жовтня», на зламі 1980–1990-х заговорили про «витоки запорізької слави» й почали видавати на-гора біографії козацьких гетьманів.

Можливо, саме такі історики внесли в сучасну медієвістику буквальне розуміння соціяльного замовлення. А може, й ні. В будь-якому разі нині є чимало «козакознавців», які тлумачать свою проблематику так само прямолінійно, як ті видавці, що продукують книжки в жовто-блакитних палітурках, архітектори, котрі марять так само жовто-блакитними хмарочосами (один такий може стати ще однією окрасою Майдану Незалежності), або кінематографісти, котрі спромоглися зняти фільм – цитую анотацію – про «молодого талановитого слідчого Богдана Мазепу». Завдяки їхнім інтелектуальним зусиллям козацтво виявилося носієм не лише «державотворчих традицій» і всіх християнських чеснот, а й «екологічного світогляду», особливих форм релігійности, власної педагогіки (у тому числі з «допологовим вихованням») та бойових мистецтв, перед якими блякнуть східні єдиноборства. А звідси один крок до його перетворення на товар широкого вжитку. Коли раніше зображеннями козаків прикрашали хіба що пляшки з оковитою, то тепер козаки й на сірниках, і на пакунках солоного арахісу «Козацька розвага», й на кондомах «Козацькі», що їх пропонують на касах київських супермаркетів...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!