Світлана Матвієнко
Серпень 1999

Аванґард versus модернізм?

Раніш ви плювалися, а тепер ви можете читати Уїтмена й Артюра Рембо, – того, що знущався з вас, ви тепер робите класиком. Як бачите, все міняється і навіть ви, що взяли вічну індульґенцію на незмінність, – і з вами щось робиться, всупереч вашій власній волі, звичайно.

Ґео Шкурупій

Усі новаторські напрями в художній культурі XX століття, що позначаються терміном «аванґард», ставлячи за мету докорінно оновити художню практику, знайти нові, незвичні формальні засоби вираження змісту, не тільки прагнуть розірвати з художньою традицією минулого, її образною системою та виражальними засобами, а й революціонізують суспільство, вимагаючи переоцінки духовних цінностей і нового сприйняття та бачення світу. Через це деякі митці й теоретики навіть уважають аванґардизм «метаісторичним явищем», яке закономірно повторюється на різних історичних етапах розвитку мистецтва та літератури.

Мистецтво аванґарду – ідеологічне, адже переслідує певні цілі (зміни: мистецтва, суспільства, свідомості). І поняття ідеології є одним з основних у теоретичній побудові аванґарду: ідеологія та фактура. Тому розглядаємо аванґард як жест протесту в межах модернізму, і водночас – найхарактерніший жест модернізму.

Претензія будь-якого дослідження охопити дискурс аванґарду кількісно завжди приречена: аванґардним текстам притаманна не тільки чисельність, а и повторюваність, і далеко не всі, очевидно, варті уваги. Проте, щоб виділити сутнісні риси цього явища (дослідити якісно), досить кількох текстів, тим більше, що вряд чи існує поряд з аванґардом іще якийсь напрямок, який породив би стільки так званих самоописань і «теоретичних» маніфестів, декларацій, висловлювань.

Український аванґард наражався на неприйняття на кожному етапі свого розвитку. І тоді, коли учнівська книжечка Михайля Семенка, яка цілком іще вписувалась у тогочасний канон, була розгромлена рецензією Миколи Вороного, «якого не зворушило навіть те, що молодий поет у всьому його наслідує»1. І тоді, коли вже 1927 року Ґео Шкурупій писав, що «критик-обиватель, який створив громадську опінію, досягнув того, що слово футуризм і футурист стало лайкою, посміховиськом. Цей термін поєднувався з усім, що тільки є найгіршого в суспільстві». І тоді, коли аванґардизм (а саме футуризм) став на бік сили: оголосивши себе революційним «лівим мистецтвом», речником ідеології будівників комунізму, він усе одно не здобув «підтримки мас». І тоді, коли наприкінці тридцятих мусив зникнути (і його «зникнули»); адже протестуючи проти Мистецтва та постаті Митця, він був готовий пожертвувати всім заради торжества творця, його інтенцій і бажань, що аж ніяк не вписувалось у нові вимоги нового соцреалістичного канону.

І перш за все видається дуже цікавим відношення аванґарду та модернізму. Безперечно, воно – діалектичне. Пишучи про тісний зв’язок між модернізмом і аванґардом, дослідники не оминають теми їхньої суперечності, причому завжди не оминають.

Отже, постає одразу кілька запитань.

Чому аванґард «побутував» саме в модернізмі?

Як аванґард «побутував» у модернізмі?

Що він по собі залишив?

Аванґардизм як формалізм

Одна з найзагальніших рис аванґарду, притаманна всім різноманітним його течіям, – відмова від художньої життєподібності, від наслідування форм самої дійсності. Вже в імпресіонізмі вбачають перші явні ознаки «зради» реалізму, втрату сюжетно-зображального начала, відкриття нових формальних цінностей. Безсумнівно, актуальним питанням 20-х років було питання про художню форму, а точніше – про нову художню форму. Тогочасна періодика друкувала чимало відгуків на праці теоретиків формалізму, головно російського, а також спроби дискусій із...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!