Тамара Гундорова
Серпень 2000

«Бу-Ба-Бу», Карнавал і Кіч

Юрій Андрухович, Рекреації, Київ: Час, 1997.

Юрій Андрухович, Перверзія, Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997.

Юрій Андрухович, Рекреації, Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997.

 

Ситуацію кінця двадцятого століття в українській літературі, подібно як і в інших літературах світу, вже неможливо уявити без «постмодернізму». Про це свідчить насамперед сучасний критичний дискурс (мало яка розмова про нинішню літературу обходиться без цього не надто вдалого терміна, вживаного позитивно або неґативно, але рідко – нейтрально). А нещодавно видана «Мала українська енциклопедія актуальної літератури» («Плерома» 3’98) цілком поважно говорить навіть про два періоди літературного постмодерністського дискурсу, 80-х («постгессеанський») і 90-х («постборхесівський») років.

Після не дуже серйозної полеміки між Олегом Ільницьким і Марком Павлишином щодо «трансплантації» та «органічності» західного постмодернізму в Україні («Сучасність», 1995, ч. 10), здається, вже ясно, що деформації тоталітарної свідомості на посткомуністичному просторі не лише співвідносяться з формами американсько-французько-італійського постмодерну (себто «логіки пізнього капіталізму», за Фредріком Джеймсоном), але й значно видозмінюють саме уявлення про постмодернізм.

Наприкінці двадцятого століття постмодернізм виконував функції нового іронізму, здійснюючи переоцінку всіх дотеперішніх «словників» культури. Однак така переоцінка не тотожна перевертанню або реваншу – швидше вона спирається на той спосіб переописання речей, який, за Річардом Рорті, полягає в тому, щоб винайти модель лінґвістичної поведінки, яка спокушатиме наступну ґенерацію і змусить її шукати нові форми не-лінґвістичної поведінки.

Ніби на підтвердження цієї формули Рорті прикінцевостолітній карнавалізований іронізм, який мав передусім форму лінґвістичної поведінки (Юрій Андрухович дуже промовисто окреслив себе передусім як «людину вербальну») визначав імідж, функції і природу славнозвісного «Бу-Ба-Бу», відійшовши сьогодні в минуле, дав місце новим моделям поведінки (вже не лінґвістичного, а швидше інстутуційного та прагматичного характеру).

Про це свідчить громадська заанґажованість «смолоскипівців», критико-інтерпретаційна стратегія переоцінки цінностей, розгорнена «Літературою плюс», «деміургійна персональна креативність», заявлена в «Плеромі» й трактована вже не лише як естетика, але як ідеологічний виклик, а також підкреслена опозиційність так званих постмодерністів щодо «тестаментарно-рустикального дискурсу». Додаймо до цього програмний маскулінізм літературної майстерні «Пси святого Юра» (який цілком закономірно проявив себе у дещо перестиглому «тому, що зі споду» Юрія Покальчука), зрештою – появу нових «канонів» у формі різного роду сецесійних антологій, і матимемо повне враження перелому від постмодерного бубабістського іронізму (відкиньмо на хвильку еволюцію самих «бубабістів» – про неї мова далі).

Отож ідея Ольги Сєдакової про безсилий пацифізм, що стоїть за постмодерністською «спробою гри у світ, в якому сила взагалі не діє» («Дух і літера», 1997, ч. 1-2), видається принаймні несвоєчасною, а то й помилковою, коли зважити, приміром, на ту стратегію заволодіння читачем, до якої вдається Віктор Пєлєвін. Так само й бубабістський постмодернізм не позбавлений сили – адже неґативізм та іронізм «Бу-Ба-Бу», найяскравіше виявлені псевдоритуалом нового Пришестя (поезоопера «Крайслер Імперіал») з Імперіалом на чолі колони і метафорою Христа (Анти-Христа), прихованою в Крайслері, пародіюють, монументалізуючи, і монументалізуть, пародіюючи, культ Поетів-визволителів.

Іноді спадає навіть на думку, що ми завдячуємо саме пізньототалітарній епосі народженням власне постмодерного іронізму. Натомість, звільняючись від тоталітарної свідомості, ми губимо сам іронізм, за яким проступає дискурс влади à la Донцов (як твердить Сергій Грабовський, – «ПіК», 2000, ч. 8) або анти-іронізм à la Бузина (останній до того ж знаменує...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!