Олександр Северин
Листопад 2008

Будьмо уважні!

Завершуючи свій текст «Конституційна реформа та конституційна ідеологія», вміщений у цьогорічній червневій «Критиці», пан Михайло Савчин небезпідставно констатував, що «вільний і неупереджений обмін думками між фахівцями сприятиме адекватному їх закріпленню в тексті конституції, що правитиме за джерело їх інтерпретування в законодавстві та конституційній юриспруденції». Зауважуючи, що виглядає доречнішим говорити все-таки про якісне інтерпретування саме конституційних норм, а не відправних думок фахівців, хай би якими розумними вони були, дозволю собі вважати процитоване запрошенням до дискусії.

Не претендуючи на особливу фаховість своїх думок у тій галузі права, котра формально не є моєю спеціялізацією, покликатимуся на те, що неодмінним показником фахового рівня дискусії є стислість і чіткість тез, а водночас наявність і зрозумілість арґументації.

Відтак, щоби не втомлювати читача викладом усього комплексу моїх поглядів на численні питання реформування Конституції (вони зовсім не обов’язково мають бути суспільно цікаві чи, тим більше, суспільно значущі), зверну увагу лише на кілька дискусійних моментів у статті п. Савчина.

1. На початку матеріалу автор упевнено стверджує: «Конституційні цінності й принципи, що лягають в основу конституційних положень, виражають <...> суспільну згоду щодо параметрів Конституції». Хочеться запитати автора, яку суспільну згоду і в який спосіб досягнуту йому вдалося зафіксувати щодо такого позаправового і за змістом, і за формою явища, як «політреформа» 2004 року? Суспільний консенсус як наслідок суспільної дискусії та залаштункова змова виснажених тривалою підкилимною боротьбою і переляканих революцією «елітних» бульдоґів – зовсім різні сутності, чи не так?

Ба більше, далі за текстом автор сам слушно зазначає, що «проєкт цього закону так і не став предметом вільного демократичного дискурсу, а залишився об’єктом відвертого політичного торгу». Залишається лише додати, що і змістовна вбогість «політреформи», і гоп-стопівський спосіб її ухвалення великою мірою і призвели до перманентної політичної кризи, стратегічне подолання якої потребує тієї самої «суспільної згоди щодо параметрів конституції», і згоду цю важко уявити без здійснення народом установчої влади через скликання конституанти (Конституційної Асамблеї).

2. Так само впевнено автор почувається з «потребою (sic!) делеґувати суверенні повноваження наднаціональним інститутам Европейського Союзу». Перепрошую, ця потреба, навіть якщо вона і є (у чому я не впевнений, не будучи в захопленні від европейського «бюрократичного соціялізму»), не існує об’єктивно сама по собі, незалежно від воль українців, які потребують узгодження, тієї самої «суспільної згоди», про яку дивіться вище. А на рівні стверджень – принаймні побіжного обґрунтування.

Аналогічно, далі за текстом автор висловлює впевненість, що «засадничим елементом нового конституційного порядку повинно стати положення про належність України до европейської правової традиції та прагнення до европейської інтеґрації». Але ж писані декларації не встановлюють традицій! Їх плекає належна практика поколінь, для чого відповідний декларативний запис у законі – то лише «білий шум» і нічого більше. Будучи послідовним, автор міг би запропонувати, наприклад, вписати в Конституцію щось про належність України до континентальної (як варіянт, за смаком – англосаксонської) системи права чи то швейцарської банківської системи. «Слова, слова, слова». А як бути з авторським прагненням до «европейської інтеґрації» одразу після вступу України (добре це чи зле – тут про це не говоритимемо) до ЕС? Хутко змінювати Конституцію? Чи розуміти під «інтеґрацією» вже щось інше? Закон не любить декларацій. Декларації дискредитують закон і нівелюють його суспільну цінність.

3. Знов-таки,...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!