Анна Біла
Листопад 2002

Будинок із тіла і голосу

Евдженіо Барба. Паперове каное. Переклав з англійської Микола Шкарабан. – Львів: Літопис, 2001

 

Одна з тем сьогоднішньої теоретичної думки – посилена увага до периферійних явищ культури, гуманітарна адаптація принципово не гуманітарних явищ. Не випадково в результаті такого ціннісного обміну постають синтетичні методології дослідження. Наразі мова про «інший театр», що виникає «на півдорозі поміж театром і наукою, поміж дидактикою і порушенням правил, поміж жахом і чудом».

Розвідка «Паперове каное» італійського режисера, теоретика театру Евдженіо Барби (з чудовою проникливою передмовою Богдана Козака «Гребти проти течії»), що видана «з манжетами» у львівському видавництві «Літопис», представляє цікавий і багатогранний пошук глибинної ідентичности актора, незалежно від культурно-історичного контексту, технік і напрямків, віку і статі. Небезпідставно (хоча й не вповні вдало з термінологічного погляду) Барба охрестив цей методологічний напрям, апробований на практиці, театральною антропологією. Книжка для «обраного кола» читачів, чого не приховують анотації, вступна стаття і рефлексії автора, – все це змушує прогнозувати, що тираж її не перейшов межі 1000 примірників.

«Путівник по театральній антропології» Барби має безліч конотацій зі структуральними дослідженнями Ролана Барта; не в останню чергу це пов’язано з безпосереднім виростанням обох теоретиків з «емоції знаку» Бертольда Брехта. «Для культури найсуттєвішим є створення значень. Якщо вона цього не робить, тоді вона не є культурою», – категорично заявляє Барба в розділі «Генеза театральної антропології», ілюструючи свою тезу допоміжним матеріялом: спогадами дитинства, східними притчами, й узагалі, будь-яким підручним описом, так що мозаїчне ціле книжки групується не лише довкола базових вправ і коментарів, дійсних і напівлеґендарних фактів із театральної практики, але, більшою мірою, довкола параболи про паперове каное, що символізує єдність непоєднуваного: силу і м’якість – якщо говорити про східний концепт, дисципліну і творчість – мислячи европейськими культурними кліше. Книжка Барби постає кодом для прочитання версій метафори дійства й лицедія; водночас «Паперове каное» є поживним середовищем для накопичення й розгортання розбіжних драматургійних практик. Це надзвичайно шаноблива й уважлива книжка, в якій пропозиція анонімности ґрунтується не на концептуально структуральній темі смерти автора, а на потребі розбудови «фраґмент за фраґментом ментальної географії та історії, якими керується ремесло театру», пошуку такої транс-історичної конструкції, що звільнить глядача й актора від насиченого семіотичного поля культури. Чи не нагадує це бартівську спробу «ошукати» мову – через удавану «літературність»?..

Справді, можна лише шкодувати вслід за Козаком з того, що сучасному теоретику не відомі відкриття Леся Курбаса; основи театру як психосоціяльного дійства було закладено ще в 10–20-х роках XX століття й розвину то у 50-х. Робота над деком пози цією і фраґментацією, на якій акцентує Барба, становили одну з принципово новаторських рис «Березолю», який знав і період сценічного пуризму, й етап філософського екзистенційного дійства. Генетична спорідненість школи Барби з театральним аванґардом 1920-х років особливо увиразнюється при осмисленні ролі реципієнта як активного учасника «мікрокосмічного театру», яким, власне, постає «я» глядача: «Дати глядачеві змогу розшифрувати історію означає не спонукати його до відкриття «справжнього значення», а створити для нього такі умови, в яких він може сам спитати про ці значення, – наголошує Барба. – У цьому проблема показу вузлових моментів історії, тих точок, коли зустрічаються протилежності».

Гра з протилежностями (причому дослідник однаково уважливий в оперуванні й структуральними антиноміями, й деконструктивістським відсиланням до Книги – культури, життя, життя як культури) передбачає читання «Паперового каное» як постмодерного параболічного тексту, в котрому поживу...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!