Сергій Жадан
Червень 2002

Чай без цукру

Костянтин Москалець, Келія чайної троянди. 1989–1999, Львів: Кальварія, 2001.

 

Він увесь час описує один нескладний механізм, постійно його повторює, наділяючи всіма ознаками ритуальности. Але цей механізм, до якого він знову й знову повертається, насправді не має наслідків, окрім, власне, самого повторення. Його книжка позбавлена внутрішнього руху, вона прогальмовує саме через вмонтованість у текст цієї зумисної церемонії, що мала б нести в собі якесь додаткове, особливе звучання, проте через безконечне озвучення втрачає свою вагу, дезорієнтуючи тебе в цих записах. Загалом зміст усієї книжки можна звести до однієї фрази, котру автор час від часу вимовляє, ніби нагадуючи самому собі про необхідність повторення як такого: «Сиджу сам на кухні, п’ю чай і курю сиґарети». Детальна фіксація кожної випитої кружки чаю і кожної випаленої дози нікотину обертається врешті проти самого автора, перетворюючи важливі, мабуть, для нього речі на обтяжливі деталі побуту, а сам щоденник – на таку собі амбарну книгу, до якої сумлінно вписується кожна нова пачка «Принцеси Нурі» з точною датою і повним прізвищем того, хто її переслав. Ця книжка позбавлена м’яса, вона складається з порожнин – порожнин між датами і порожнин у самому тексті. Вони нічим не заповнені й кожен новий допис до щоденника є мовби поверненням на те саме місце, з якого і мали би початися події, але так і не почалися.

Справді – за всіма авторськими перманентними рефлексіями це його керолівське чаювання може видатись єдиним, вартим опису й осмислення, якщо такі речі можна ще й осмислювати. Взагалі, доволі характерно, що автор «Келії чайної троянди» уникає називати речі своїми іменами, вдаючися до побутової героїки та кухонної містики. Адже, якщо визнати, що чай – це просто чай, а «прима» – це таки дешевий тютюн, але аж ніяк не «коштовні трави», то від книжки не лишається взагалі нічого, крім особистих подяк і списку використаної літератури. Крім того в ній, цій книжці, так багато посилань на інші друковані видання, що в якийсь момент здається, ніби саме ці посилання і складають основу десяти років авторового життя, це наче ще один варіянт прочитання щоденника – через прочитані й густо зацитовані в ньому книжки.

Здається все-таки, що автор «Келії» сильно програв, видрукувавши свій щоденник, оскільки небагато можна знайти в нашій з вами літературі творів, написаних із такою нелюбов’ю до життя. Ці, подекуди наївні, подекуди (точніше – переважно) занудні інтеліґентські бздури врешті-решт набирають критичної ваги і критичних знову ж таки розмірів, і з усього авторського рефлексування в очі кидається саме це: «Спілкування можна було б дозволити зі святим, якби він десь тут і тепер жив»; або ж: «Скільки різної потолочі пройшло і продовжує йти перед моїми очима» – суттєвий висновок десяти років екзистенції. З цього всього міг би вийти хороший депресивний роман, яка-небудь оповідь про обломи як спосіб пересування в часі й просторі, але як на художню прозу автор, знову ж таки, надто часто цитує Святе Письмо.

Загалом «Келія чайної троянди» може правити за конкретне і детальне пояснення того, з якого саме сміття, себто з якої саме каші пишуться гарні вірші і розумні рецензії, що їх автор «Келії» зазвичай і створює. І тут цікава така деталь – в одному місці свого щоденника він говорить: «Писати треба щодня, щоб кожного дня позбуватися мови і досягати глибинних ритмів чистого мислення». Чи треба все це потім друкувати, автор не зазначає. Але очевидно вважає, що треба, разом з усіма смаковими провалами в тексті, котрі раз по раз примушують напружуватись і підозрювати – чи тут, бува, ніде не приховано якоїсь пастки, авторської підступности тощо, адже не може такий хороший поет писати, скажімо, про себе: «А ти? Що ж ти, Костику, романтику, містику, орфіку, посланче небес?», а про інших: «Ненависна юрба тупих і самовдоволених, часом аґресивних жлобів знову тектиме перед очима». Якось не по-християнськи виходить. Аж ось дивишся – і в його «Символі...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!