Леонід Люкс
Переклад: 
Юлія Бентя
Червень 2017

Чому більшовики прийшли до влади? До століття жовтневого перевороту

«Парадокс» Лютневої революції

Лютневу революцію, яка спричинила повалення династії Романових, з ентузіязмом зустріла більшість населення Російської імперії. Філософ Фьодор Стєпун — свідок тих подій — писав у спогадах: «У ті дні всі, від соціялістів до чорносотенців, були революціонерами і демократами». Лєнін у «Квітневих тезах» тоді писав, що «Росія нині найвільніша країна у світі серед усіх країн, що воюють». Чому ж тоді у цього найвільнішого державного устрою в історії країни за вісім місяців після його заснування не виявилося фактично жодних захисників? Щоб відповісти на це запитання, треба насамперед зазначити, що Лютнева революція складалася з двох нібито протилежних за метою революцій. По-перше, з революції освічених прошарків суспільства, які хотіли перетворити країну в парламентську демократію західного типу та завершити розвиток Росії у напрямку плюралістичної держави, що розпочався 1905 року. По-друге, з революції нижчих прошарків російського суспільства, які пов’язували з нею зовсім інакші сподівання. У цьому й полягав її «парадокс», про який писав уже Лєв Троцький в «Історії російської революції». «Низи» чекали від Лютого здійснення своїх давніх ідеалів соціяльної справедливости, які, як зазначало чимало авторів, насамперед ґрунтувалися на уявленнях про рівність: революцію російські «низи» пов’язували з відмовою від ієрархічного принципу як такого. Партії, що ставили під питання принцип соціяльної рівности, у ситуації чаду еґалітаризму мали 1917 року небагато шансів на успіх.

Провалля між «низами» і «верхами», яке в Росії поглиблювалося від покоління до покоління, досягнуло немислимих у тодішній Европі розмірів. Причому різні інтереси «верхів» і «низів» було оформлено й «інституційно» у перші ж дні революції. Буржуазно-ліберальні кола були представлені у заснованому 27 лютого 1917 року Тимчасовому комітеті Державної думи та у Тимчасовому уряді, що його 2 березня 1917 року створив цей комітет. Інтереси нижчих прошарків суспільства відображала Петроградська Рада робітників і солдатських депутатів (Петрорада), що виникла в той самий час на ґрунті «базисної демократії». Рух за створення Рад надзвичайно швидко поширився всією країною та захопив навіть російське селянство. Ради були організаціями соціяльних низів, що прагнули відокремити свої інтереси та структури від буржуазних установ. У Радах було представлено лише соціялістичні партії або партії, що обстоювали принцип так званої «революційної демократії». Насамперед це були есери, меншовики та більшовики. Крім того, в Радах було представлено анархістів та різні дрібні ліві угруповання. Оскільки Ради представляли більшість населення, яке однозначно зробило «соціялістичний вибір», чимало дослідників повсякчас запитують, чому керівництво Петроради не прагнуло від початку взяти на себе всю повноту влади в країні, чому воно спочатку було готове підтримати Тимчасовий уряд, який не мав у себе в руках майже жодних інструментів влади? Часто висувають тезу, що помірковані соціялісти (меншовики і есери), які до літа 1917 року мали більшість у Петрораді, не були готові взяти на себе провідну роль у «буржуазній революції», якою вони вважали Лютневу революцію.

 

Страх перед «селянином у солдатській шинелі»

Побоювання взяти на себе відповідальність за «буржуазну революцію» справді відігравало важливу роль насамперед у політиці меншовиків. Утім, не меншим був страх поміркованих соціялістів перед хвилею анархії, що загрожувала охопити Росію після розпуску попередніх механізмів контролю, страх перед нещадним селянським бунтом, який міг знищити досягнення Лютневої революції.

Росія була класичною країною потужних селянських повстань, що час від часу загрожували руйнуванням основ російської держави. Придушення селянських бунтів вимагало від російського уряду надзвичайного напруження військових сил. У підсумку реґулярні урядові...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!