Липень 2014

Чи може пам'ять врятувати нас від історії? Чи може історія врятувати нас від пам'яті?

Міжнародна конференція "Мислити з Україною"

Текстова версія авдіо-подкасту сьомої панелі: Чи може пам'ять врятувати нас від історії? Чи може історія врятувати нас від пам'яті? 

19 травня 2014 року (Київ, Дипломатична академія)

Учасники: Тимоті Снайдер (модератор), Ярослав Грицак, Славенка Дракуліч, Андрій Курков, Ольга Філіпова, Френк Фоер, Мартін Шімечка.

 

Тимоті Снайдер

Нашою останньою темою стане тема історії та пам’яті. Я залишу розвиток цієї теми для учасників панелі. Хочу тільки розпочати з декількох дуже простих розрізнень. Одне з них – це різниця між людською пам’яттю і колективною пам’яттю. Або ж індивідуальною пам’яттю і колективною пам’яттю. Багато хто із вас, із людей, яких я бачу перед собою, і досі змагається із власними спогадами про те, що відбувалося в цьому місті протягом минулих кількох тижнів. Це може бути питання евфорії чи питання травми. Але є й друга проблема – проблема колективної пам’яті. Хто пам’ятатиме Майдан, і яким Майдан залишиться в пам’яті. Як він відобразиться в поезії, піснях, літературі та підручниках з історії. А з другого боку, від питань індивідуальної та колективної пам’яті виникає питання історії. Історії як, сподіваймося, незалежної науки, історії як науки, що працює за власними законами, історії як вправи зі свободою; вона, зокрема, ще й має бути вільною, щоб перевіряти пам’ять, вона має ставити під сумнів те, щодо чого люди мають певність, а крім того, і власні висновки. Але історію також можна розглядати як інституалізовану науку, як таку, що стає частиною стратегії, як таку, яка втрачає свободу, як підпорядковану державі, бо часто саме так і буває у цій частині світу або й в інших його частинах. Це загальна палітра проблем, що їх ми розглянемо.

У цій країні сталося те, що ввійде в пам’ять. Майдан. Але сталося й дещо інше, що увійде в пам’ять, – реакція на Майдан, контрреволюція, реакція Росії на Майдан.

Те, що сталося тут, є, на мій погляд, історичною подією. Я переконаний, що це була европейська революція, і вона залишиться в пам’яті й увійде в аннали саме такою. Ми тепер переживаємо момент, коли історія є інтенсивнішою, ніж будь-коли раніше, що помітно на прикладі різних медій та політичного життя.

Хочу розпочати з найособистішого і найбезпосереднішого й ось так прокласти стежку до обговорення політики пам’яті, стратегії пам’яті й стратегії історії.

Учасниками сьогоднішньої панелі в тому порядку, в якому вони виступатимуть, є Андрій Курков, Френк Фоер, Славенка Дракуліч, Ольга Філіпова, Ярослав Грицак і, нарешті, Мартін Шімечка.

Андрій Курков

Для мене слово «історія» завжди було сухим, беззмістовним і доволі неприємним, а крім того, політично заанґажованим. Я вивчав історію за радянських часів і тоді зрозумів, що історія – це такий тип офіційної брехні. Я почав подорожувати Радянським Союзом із диктофоном у пошуках так званих «професійних пенсіонерів» – людей на пенсії, які раніше обіймали важливі партійні або адміністративні посади. Я намагався взяти у них інтерв’ю і просив їх розказати мені їхні особисті історії. Але думаю, що кожна сім’я має власну історію. І для мене історія – це зібрання особистих історій, мільйонів особистих історій. Звичайно, не можна інституалізувати колективну пам’ять, але я тішуся, що не...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!