Сергій Куделя
Грудень 2011

Чи можлива в Україні політична наука?

Цю статтю присвячено науці, якої, з погляду багатьох моїх студентів‑ першокурсників, не існує. І хоча я завжди виступаю з протилежною позицією (зрештою, мій курс присвячено«основам політичної науки»), в одному я змушений із ними погодитися: політична наука в Україні справді досі не виникла. Підтвердженням є бодай відсутність наукової спільноти, здатної впроваджувати сучасні стандарти досліджень, а не лише вимоги до оформлення наукових робіт, чи відсутність сучасного політнаукового журналу, що його реферували би міжнародні дослідники, чи зміст того, що місцеві політичні дослідники видають за наукові роботи. Та яка користь від політичної науки в і без того надмірно політизованій державі?

Відповіддю може бути політнауковий бестселер «Гра у прогнози» професора Нью-йоркського університету Брюса Буено де Мескіти. Цю книжку розпочинає історія про бельгійського короля Леопольда II, який правив наприкінці XIX століття. Результатом його правління стало впровадження у Бельгії загального виборчого права, розширення демократичних свобод і розвиток економічної інфраструктури. Водночас у бельгійській колонії Конґо володарювання Леопольда II супроводжували масові вбивства місцевого населення, хижацьке використання природних ресурсів і створення репресивного державного апарату.

Такі разючі відмінності у стилі правління тієї самої особи спонукали де Мескіту сформулювати теорію селекторату, яка пов’язує тривалість і результати діяльности політичного лідера з кількістю людей, від яких залежить, чи утримає він владу. За гіпотезою американського політнауковця, чим менша ця доконечна коаліція підтримання лідера, тим вищою є вірогідність масштабної корупції, порушення громадянських свобод і нехтування базовими потребами суспільства. Ця теорія, зокрема, може пояснити, чому Віктор Янукович, який дедалі більше спирається на вузьку коаліцію олігархів і чиновників, керує сьогодні Україною в дуже подібний спосіб, як Леопольд II керував колись африканською колонією.

Сучасні політнаукові дослідження у такий спосіб виконують важливу суспільну функцію – допомагають структурувати хаос політичного світу, демонструють ширший контекст нашого щоденного досвіду, висувають можливі пояснення політичних проблем і відомі способи їх розв’язати і, зрештою, творять фундамент для формулювання обґрунтованих оцінок, рішень і прогнозів. Недарма відомий інтелектуал Фарид Закарія щоразу на завершення чергової своєї програми на каналі CNN рекомендує нову політнаукову книгу, дотичну до теми випуску.

Водночас праця Брюса Буено де Мескіти яскраво демонструє глибину провалля між сучасною політичною наукою у світі та її українським різновидом. Уже впродовж двадцяти років політологія в Україні є глибоко провінційною псевдонаукою, в якій особистими судженнями надто часто підміняють теоретично обґрунтовані висновки, публіцистичний опис видають за аналітичне дослідження, а замість чітких наукових гіпотез пропонують суміш абстрактних тез і банальних узагальнень. Натомість апелювання поодиноких науковців до світових стандартів викликають лише обурення і глузування більшости колеґ. Адже у колах українських політологів світові політнаукові канони сприймають здебільшого як перешкоду для розвитку національної політологічної думки.

Дослідження де Мескіти ґрунтується на дедуктивній теоретичній моделі, яка використовує формалізовану логіку для конструювання низки гіпотез. Кожну з цих гіпотез можна перевірити на прикладі безлічі держав світу, і кожна має широке практичне застосування. Отже, сучасні політнаукові дослідження ставлять за мету не лише описувати зовнішні формальні ознаки політичної системи, що поширено серед українських політологів, але й виявити глибинні механізми її функціонування. Вони також відмовляються від нормативного стилю, властивого українським дослідникам, який зводить місцеві дослідження до абстрактних роздумів про ідеальний світ.

Причиною того, що в Україні немає політичної науки сучасного рівня, є не лише домінування в...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!