Ростислав Семків
Листопад 2003

Дещо з феноменології мальв і каварень

Інколи несуразність того, що називають «категоріяльним апаратом літературознавства», унаочнюється особливо. Саме так виглядала би спроба означити творчість Юрія Винничука в межах опозицій «елітарна література» – «масова література», а відтак – «фікшн»-«нонфікшн». Утім, його тексти все-таки надто різні, щоби не спробувати бодай якось їх розмежувати, до того ж, окремі з них виглядають доволі нетипово, принаймні в нашому сьогочасному літературному соціюмі. Звідси й постає ціле кубло питань: що пише Винничук, чому популярний Винничук, як він може стільки писати і т.д. Тобто феномен (вибачайте за зужитість метафори) є, саме слід – якщо пощастить – спробувати розібратися в його сутності.

Проза-реприза

Для мене особисто найпершим значущим Винничуковим жанром була «реприза» – невелика обов’язково смішна і майже обов’язково еротична байка, або почута на виступах театру «Не журись», або прочитана на сторінках такої різношерстої після здобуття свободи письма галицької преси («Пост-Поступ», «Гульвіса» і т.ін.). Я сказав би, що й обчімхані (поскорочувані) «Діви ночі», які почали з’являтися десь на початку 90-х у львівському «Дзвоні», сприймалися у тому ж репризному ключі: як продовження веселих байок доброго розбещеного дядечка Юрка. Адже тоді зазначених вище серйозних категорій («елітне», «масове») в українському просторі ще не існувало: масовість читання «Пост-Поступу» не викликала сумніву, але писати такі речі задля заробітку (як то роблять професійні літератори-масовики) ще ніхто й не думав. Про літературу «низького штибу» першими заговорили моралісти й то вже по тому, як ті «Діви ночі» та ще «Житіє гаремнеє» вийшли окремими книжками. (Пам’ятаю, снувалися чутки, що «Житіє» скуповує львівська мерія, щоби привселюдно спалити наклад на ратушній площі – дуже схоже на вигадку самого Винничука.)

Тепер ми нарешті маємо тексти цього львівського автора «за всіма правилами» масліту: книга за книгою щопівроку, єдиний формат і серійне оформлення, РR-акції у Львові та в столиці, інтерв’ю, жвава рекламна критика тощо. Втім, маю тут де в чому виправитися. Навіть якщо це «масліт», то він принаймні не такий, яким ми його звикли бачити: надто далекий від знаних нам стереотипних детективів і фентезійних історій, котрими запліднює кволий український ринок потужна північноруська сестра. Водночас, так само не варто на тлі наголошено базарного літературного мотлоху означувати Винничукове письмо як явище «елітне» – краще взагалі позбудьмося цієї опозиції. Якщо бажаєте, то «Мальва-Ланда» чи нововидані «Діви» – це все-таки читво «доступне» й не надто втаємниченому читачеві, тому, в кого немає досвіду затяжного спілкування з Кафкою, Джойсом чи – навпаки – Уельбеком; однак незвичність колізій і виразний місцевий колорит роблять ці тексти явищем справді неповторним. Варто зважати, окрім усього, ще й на подвійність сучасної рецепції оповідань і романів Винничука: в Галичині його вважають за «свого» і читають, а хоч би й за наголошену західняцькість його мови («майтеликів» він придумав – ну це ж треба!); з іншого боку, для читачів не з заходу тексти цього львівського автора здатні відкрити ту не зовсім зрозумілу частину нашої держави – з її амбіціями, гонором, запашною кавою та низькими цінами, постійною еміґрацією до Европи та вічними сентиментами до неї ж таки. Без перебільшення, Винничук часто виступає Гідом цієї «іншости» землі за Збручем. Він орієнтується в ній та іронізує з неї, як мітичний Зеник із «Мальви-Ланди» орієнтується на великому сміттєзвалищі історичних епох та культур. Він дивується і спонукає нас дивуватися з того начебто занедбаного краю, який, однак, незле і досить «самодостатньо» почувається навіть в обшарпаних черевиках сучасних незатишних умов. Пластичність образів Винничукових персонажів виняткова – це не схематичні портрети популярних Хороших та Поганих хлопців і їхніх шаблонних шліфовано-еротичних Подруг, до яких ми звикли з голівудівських фільмів. Багатьох подібних до Бумблякевича осіб можна без...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!