Березень 2018

Дев’ять феміністичних книжок «Критики»

Мати право. Саме це словосполучення виражає усю суть Міжнародного дня прав жінок і миру, що відзначають 8 березня. Команда «Критики» сприймає цей день як нагоду (не)зайвий раз згадати про потребу – а надто в такому посткомуністичному та патріярхальному суспільстві, як українське, – обстоювати права та рівність жінок і творити навколо цього обстоювання зони солідарности (і власне жіночої, і міжґендерної). Пропонуємо кожній нашій читачці та читачу дізнатися більше про фемінізм із нашої підбірки дев’яти критиківських видань. Вважаємо, що вони стануть в пригоді всім охочим та допоможуть ґрунтовніше зрозуміти ґендерну тематику і вирішити, чи є святкування 8 березня пережитком минулого століття.

На ці видання «Критики» у період від 7 березня, 00.01, до 13 березня, 23.59, діє знижка 10%. Крім того, у нашій крамниці ви можете придбати книжки інших авторок, що вийшли друком у видавництві, за звичайною ціною. 

1. Олена Стрельник. Турбота як робота: материнство у фокусі соціології. Монографія. – Київ: Критика, 2017 [КНУ ім. Т. Шевченка; факультет соціології]. – 280 с., бібл., іл.

У монографії запропоновано авторську концепцію материнства як соціяльної практики. Книжка зацікавить фахівців із соціології сім’ї, демографії, соціяльної політики та ґендерних студій, а також усіх, хто цікавиться темою материнства і ґендерною проблематикою. Авторка книжки соціологиня Олена Стрельник так розповідає про свою працю:

«Попри те, що книжка передусім наукова, вона не є суто академічним проєктом. По-перше, вона виросла із власного досвіду материнства. Він не так оприявнений у книзі, як я хотіла би. Втім цей досвід допоміг мені побудувати довірливу розмову з моїми інформантками: нерідко доводилося відступати від "жорстких" технік інтерв’ю та відповідати на запитання самих інформанток про власний досвід материнства.

По-друге, мені близька ідея популяризації соціології та її внеску в позитивні соціяльні зміни. Йдеться про те, що попри декларативне звеличення материнства як чи не найважливішої "жіночої місії", турбота про дітей (як і взагалі жіноча хатня праця) фактично залишається невидимою та знеціненою. На тлі закликів народжувати більше, міська інфраструктура залишається геть непристосованою під потреби мам із дітьми, поширеними є практики дискримінації матерів на ринку праці, гострою є проблема браку місць у дитсадках тощо. Мені хотілося, щоб книжка стала внеском у зміни цього суспільного порядку вторинності та знецінення "материнської праці".

Мене тішить, що мами активно купують цю книжку. На зустрічах вони говорять, що ті проблеми, які вони не могли самі для себе сформулювати, вони тепер чіткіше розуміють, можуть їх окреслити і назвати. Вони також бачать, що ці проблеми є спільними для багатьох матерів, що вони є наслідком наявного суспільного порядку, який зіперто на суперечливі вимоги до жінок-матерів як "супержінок", які встигають все. Сподіваюся, що моя книжка надихне матерів до солідаризації, озвучування власних проблем, до дій».

2. Шерил Сендберґ. Включайся! Жінки, робота і воля вести за собою (передмова Наталії Яресько, переклад Вікторії Наріжної). — Київ: Критика, 2015. – 280 с.

Шерил Сендберґ, операційна директорка Facebook, називає цю книжку своїм «феміністичним маніфестом» та дає поради жінкам не боятися і прислухатися до потреб своєї особистости. «Включайся!» – це відверта оповідь про помилки та обрáзи, доброту та підтримку, покарання за успіх, «синдром самозванки», труднощі материнства та радості шлюбу. Читачки і читачі можуть переконатися, що ґендерні упередження ускладнюють існування в офісах Кремнієвої долини так само, як і деінде, а жінки в цілому світі припускаються тих самих помилок. Книжка може бути особливо цінною для тих, хто цікавиться сучасною перекладною прозою, ґендерною політикою та останніми тенденціями в бізнесі.

«Я розумію й те, що між чоловіками та жінками існують біологічні відмінності. Я вигодувала грудьми двох дітей і не могла не зауважити, подеколи з неабияким смутком, що мого чоловіка ніяк не пристосовано для цього завдання. Чи є якісь біологічні чинники, що роблять жінок турботливішими, а чоловіків – напористішими? Можливо. Проте в сучасному світі, де не треба полювати в джунґлях, аби добути собі харч, прагнення до лідерства – риса, яку творить і відтворює здебільшого культура. Наші уявлення про те, чого ми можемо й повинні досягти, сформовано переважно соціяльними очікуваннями», – пише у своїй книжці Шерил Сендберґ.

3. Памела Дракермен. Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі (переклад Вікторії Наріжної, наукова редакція Тетяни Огаркової). — Київ: Критика, 2013. – 320 с.

Український переклад книжки «Французьке виховання» (2013, у 2016-му перевидано вже втретє), написаної американською письменницею, журналісткою, матір'ю трьох дітей та французькою експаткою Памелою Дракермен, протягом уже кількох років здобуває все більшу прихильність вітчизняної читацької авдиторії. Авторка підсумовує свій досвід вагітности, народження та виховання трьох дітей у середовищі експатів-англофонів і французів, переважно із середнього класу, поєднуючи повсякденні «антропологічні» спостереження з підходом журналістки-дослідниці, котра вивчає підвалини французьких побутових звичок та суспільних очікувань і простежує їх розвиток від творів Русо до втілення у політики соціяльного захисту.

«Французи впевнені, що їхнє завдання – м’яко навчити дитину, як добре спати, так само як пізніше вони вчитимуть її дбати про гігієну, збалансовано харчуватися або їздити на велосипеді. Їм не здається, що пів ночі просидіти з восьмимісячною дитиною на руках означає бути відданою матір’ю чи батьком. Для них це означає тільки те, що в дитини є проблеми зі сном і що в сім’ї бракує гармонії», – розповідає у своїй книжці Памела Дракермен.

4. Ґендер для медій. Підручник із ґендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей (за редакцією Марії Маєрчик (голова редколегії), Ольги Плахотнік, Галини Ярманової. — Київ: Критика, 2013, 2014, 2017.– 220 с.

Книжку присвячено кільком важливим питанням, зокрема: розгляду теоретичних положень ґендерної теорії та її розвитку за останнє півстоліття, ґендерному аналізу різних аспектів соціального життя, а також ґендерній політиці. Підручник містить багато роз'яснювальної інформації щодо понять статі та ґендеру, розповідає про загальноєвропейські і світової тенденції у впровадженні політики, спрямованої на подолання ґендерної нерівности. Видання може бути користе не тільки представликам медіяспільноти, а й усім, хто цікавиться цією тематикою.

«Мовний сексизм також глибоко закорінений у практики щоденного спілкування. Зокрема, він виявляється у звертаннях до жінок: ластівко, голубко, сонечко, красуне, краса − коли двох людей поєднують не близькі, а робочі чи інші офіційні стосунки. Вас може здивувати, як ці на позір “милі” звертання можуть бути сексистськими. Однак, якщо ваш начальник звертається до вас ластівко моя, а Ви не можете відповісти йому мій голубе − це мовний сексизм. Коли в маршрутці незнайомий чоловік звертається до молодої дівчини сонечко, красунечко, а вона не може відповісти йому місяцю ясний, красене, бо ці звертання − надміру інтимні й прозвучали б занадто комічно, − це мовний сексизм»,  — йдеться у виданні.

5. Ульрике Альмут Зандиґ, Феліцитас Гопе, Елеонора Гумель. Усі інші. Історії про кохання, насильство і пам’ять: Із сучасної  німецької прози (Упорядники: Марія Іваницька, Тетяна Супрун. Загальна редакція Юрка Прохаська. Післямова Марії Іваницької та Андрія  Мокроусова.). — Київ: Критика, 2015. – 312 с.

Збірка сучасної німецької прози в українських перекладах містить твори п’ятнадцяти німецькомовних письменників різних поколінь і  стилістичних напрямків. Їхні твори присвячено передусім приватним аспектам повсякденного життя в Німеччині від повоєнних часів й аж  дотепер: переміщена й закорінена особа в мінливій дійсності й у передмур’ї пам’яти, людина в родинному колі й на позовах зі світом,  колізії жіночого та чоловічого, любові та ненависти та ін.

6. Тамара Гундорова. Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодернізм. Розвідка із коментарями із "кінця постмодерну"(видання друге). — Київ: Критика, 2013. — 342 с.

Книжку в цілому присвячено дослідженню нової української літератури, яку сама авторка називає постмодерністською, і містить окремий розділ «Феміністичний постмодерн», де авторка міркує про те, що «український постмодернізм має ґендерну спрямованість». Літературознавиця аналізує твори жінок-представниць української літератури після Чорнобиля, зокрема твори Оксани Забужко, та розставляє акценти щодо того, яким ми бачимо поняття ґендеру впродовж останніх трьох десятиліть. Післячорнобильський текст українського постмодернізму витлумачено як карнавалізований і постапокаліптичний, а Чорнобиль – як слово-символ, що позначає стан присутности після травми.

7. Тамара Гундорова. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. — Київ: Критика, 2009. — 447 с.

Постмодерна свідомість кінця XX – початку XXI століття злеґалізувала існування інших, немодерних типів мислення, а також  здемітологізувала й саме явище модернізму. Вона ж уможливила перехід від переоцінювання модернізму та/або його  заперечення  до  розуміння інших модернізмів: національних,ґендерних, колоніяльних, геокультурних, расових, нативістських і  космополітичних,  урбаністичних і маломістечкових, високих і популярних. Про це – чергова книжка вітчизняної літературознавиці  Тамари Гундорової.  «Перефразовуючи слова Лесі Українки про соціялізм, можна сказати, що модернізм є занадто універсальним рухом, щоб  українська  література могла обійтися без нього», — розмірковує дослідниця.

8. Катерина Диса. Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII–XVIII століть. – Київ: Критика, 2008. — 302 с.

Головні герої книжки – уявлення про відьомство і чари, звинувачення у відьомстві, а також конфлікти, що призводили до таких звинувачень. Книжка містить перекази архівних справ українських судів з відьомства та чарування, здебільшого з XVII-XVIII століть, їх короткий аналіз та порівняння з західноєвропейськими практиками, від яких, як виявляється, українські суттєво відрізняються.

Важливо, що робота спирається на детальний аналіз судових процесів вказаного періоду, зіставляє правничі приписи з дійсними судовими практиками, аналізує соціяльний і релігійний склад учасників судів, розглядає вироки у справах про чари, з’ясовує, що саме найчастіше викликало підозри та спричинялося до звинувачення у відьомстві.

9. Андрій Заярнюк. Ідіоми емансипації. «Визвольні» проєкти і галицьке село в середині XIX  століття. – Київ: Критика, 2007. – 336 с.

Монографію львівського історика Андрія Заярнюка написано в жанрі соціяльної історії. Дослідник розповідає про східногалицьких  селян середини XIX ст. Ідеться, зокрема, про те, як відбувалася реальна емансипація у Східній Галичині й як вона змінювала соціяльні практики, що  стосувалися галицьких селян. Але ці практики неможливо ні зрозуміти, ні пояснити, не врахувавши мови процесу емансипації —  певних формул, що ними послуговувалися для обґрунтування змін і для пояснень.  Українська жінка завжди була сильна, освічена, свідома своєї ролі в суспільно-політичному русі. В книжці йдеться про те, як відбувалася реальна емансипація у Східній Галичині й як вона змінювала галицьких селян.

Світлина із Flickr-аккаунту Democracy Chronicles. Ліцензія CC BY 2.0

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!