Олександр Бураковський
Жовтень 2009

Дійсне – але небажане

Те, що я пишу в цій короткій репліці, моя правда, такими бачу події, хоча вони й надзвичайно небажані. Не тільки для мене, але, думаю, і для України.

Єврейсько-українські стосунки залишаються в Україні болючою темою, і годі очікувати, що присвячену їм статтю сприймуть так, як, скажімо, щойно надрукований новий роман: комусь до вподоби, комусь – ні. Читачами цього «роману» будуть люди або чуйні, здатні відчути чужий біль, або ж душевно закриті, сповнені люті. Решта й не читатиме, скаже: «скільки можна!».
 
Тож Олександр Майборода, який написав рецензію на мої дослідження цієї проблеми («Небажане – за дійсне», «Критика», 2009, №7-8), узявся за непросту сьогодні справу. І я найперше хочу висловити пошану моєму давньому колезі, якоюсь мірою – однодумцеві, людині, яка уникає надмірної публічности, не схильна до метушливости й марнослів’я. Ми досить часто зустрічались у 1990–1993 роках – це було пов’язано з утворенням Народного Руху України та його Ради національностей (РН).
 
У рецензії йдеться про дві мої книжки – «Історія Ради національностей Народного Руху України, 1989–1993 роки» та «Евреи и украинцы, 1986–2006. История и анализ еврейско-украинских отношений», і про статтю «Key Characteristics and Transformation of Jewish-Ukrainian Relations During the Period of Ukraine’s Independence: 1991–2008», опубліковану в «Nationalism and Ethnic Politics». Щоправда, рецензент не вказує обсягу цих праць і не згадує про кількість посилань на літературу. А це загалом близько 700 задокументованих джерел. Не вказує також, що «Історія Ради національностей» – праця, написана на основі дисертації, успішно захищеної навесні 1999 року в Інституті політичних та етнонаціональних досліджень НАН України (ІПЕД). Натомість він наголошує, що я вже 15 років живу в США і тому не маю змоги «безпосередньо спостерігати міжетнічні відносини в Україні», тож мушу «користуватися розрізненими, вилученими із загального контексту фактами».
 
Як можуть бути «вилученими із загального контексту» факти, зафіксовані у сотнях статтей, на кожну з яких є посилання? Навпаки, живучи в Америці й ніяк матеріяльно чи соціяльно не залежачи від працедавця в Україні, я можу дозволити собі писати все, що вважаю правдою. Майборода пише, що прочитане викликало в нього «суперечливі почуття і думки, далекі від однозначної згоди чи незгоди».
 
Це можна зрозуміти як перебування у відправному пункті, рівновіддаленому від двох крайнощів: згода – незгода, так – ні, небажане – дійсне. Гадаю, це найкраща позиція для початку дискусії, якщо партнери готові рухатися назустріч одне одному. Найперше мушу застерегти, що хоча Майборода запевняє, що я, мовляв, «опинився у тенетах <...> хибної традиції ототожнювати демократію із запереченням автохтонности», ніде ані півсловом я не заперечую автохтонности українського етносу; крім того, він твердить, нібито я наполягаю на застосуванні некоректного, на його думку, терміну «політична нація», – насправді ніде у моїх дослідженнях таких наполягань немає, я тільки цитую висловлювання науковців і 
политиків. А щодо трактувань термінів «нація», «народ», «етнос», «національна більшість», «нацменшини» тощо, то, наскільки мені відомо, вся етнополітична термінологія й досі не усталена у міжнародній практиці.
 
Наприклад, «Рамкову конвенцію про захист національних меншин» Ради Европи (1994) науковці різних країн трактують по-різному. Надто в тих країнах, які здобули незалежність після розпаду СРСР. Ці реалії відображено і в книжці «Етнополітичний роз-виток України: досвід, проблеми, перспективи» (ІПЕД, 1997), що її підготував колектив під керівництвом доктора Юрія Шаповала. Автори спробували подати етнополітичний портрет країни з 52-мільйонним населенням. Але з часом актуальнішою стала тема пошуку для країни загальної «національної ідеї», «увічнення пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій, учасників національно-...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!