Максим Стріха
Січень 1999

Дорогами й путівцями Єгупця

«Єгупець». Художньо-публіцистичний альманах Інституту юдаїки. – чч.1–4, 1995–1998.

У шістдесяті, коли я був малий, на вулицях Києва ще можна було зрідка почути ідиш. Напевно, то вже не був класичний «жарґон» Шолом-Алейхема – бо з запитання «махт прічоска?» однієї поважної дами до іншої легко можна було зрозуміти, що йдеться про відвідини перукарні.

У сімдесяті ідиш із київських вулиць і подвір’їв практично зник. Але в газетних кіосках іще припадав порохом часопис «Совєтіш Геймланд», свіжі числа якого регулярно купував і тексти перетлумачував друзям геніальний український перекладач Микола Лукаш.

На початку вісімдесятих я розпочинав наукову кар’єру у відділі теоретичної фізики Інституту напівпровідників, де завідувачем був академік Соломон Пекар – один із великих фізиків двадцятого сторіччя. Коли планувався перший мій виступ на вельми поважному науковому «пекарівському» семінарі, в оголошенні стояло: «Доповідач – Стріха М.І.», хоча насправді я по-батькові «Віталійович». «Ви в нас недавно, вас іще не всі знають, тому й поставили найпоширеніший у відділі патронім Ісакович», – бадьоро пояснили мені колеґи.

Набагато пізніше, вже в дев’яностих, я запропонував одному з найближчих учнів Пекара написати спогади про свого вчителя для «єврейського» спецвипуску одного з часописів. Але той завагався: «Знаєте, Максиме, часи були такі, що Соломон Ісакович навряд чи пов’язував себе з єврейством. То чи треба сьогодні порушувати його волю...».

Наприкінці вісімдесятих почалося відродження. На перших рухівських мітинґах серед моря синьо-жовтих прапорів раз-у-раз з’являвся біло-синій прапор Держави Ізраїль. І, хоч як цього декому хотілося, розіграти карту українсько-єврейських суперечностей тоді так і не вдалося. (Та й пізніше, коли малотиражна київська «Вечірка» почне друкувати публіцистів-антисемітів, вони так і залишаться марґіналами в українському політикумі.)

До середини дев’яностих ейфорійна хвиля перших мітинґів остаточно згасла. Настав період осмислення, – зокрема, й осмислення історії єврейської спільноти в Україні, її місця в сьогоднішньому українському суспільстві, шляхів її дальшого розвитку.

Не можна сказати, щоб цієї теми не помічали серйозні українські часописи. «Спецвипуски» підготували популярний «Всесвіт», герметично-інтелектуальний часопис «Ї», культурологічний альманах «Хроніка-2000». Ґрунтовні матеріали з’являлися в більшості інших українських видань, насамперед – у редаґованій Іваном Дзюбою «Сучасності».

Проте відчувалася гостра потреба в періодичному виданні, яке висвітлювало б увесь комплекс проблем єврейської спільноти в Україні не вряди-годи, а постійно. З усвідомлення цієї потреби й постав альманах-щорічник «Єгупець» – видання спершу Асоціації юдаїки України, а з другого числа – Інституту юдаїки.

Перше число «Єгупця» відкриває документ, «знаковий» для українсько-єврейських узаємин останніх трьох десятиліть: «Євреї мають право бути євреями, українці мають право бути українцями у повному і глибокому, а не тільки формальному значенні цих слів, – говорив Іван Дзюба в Бабиному яру 29 вересня 1966 року. – ...Досягти цього важко, але краще прагнути цього, ніж байдуже махнути рукою і плисти за хвилею асиміляторства і пристосовництва, добра од яких не буде, а буде лиш хамство, блюзнірство і приховане людиноненависництво». Тодішній платний «рецензент» КДБ (його «відгук» на Дзюбин виступ надруковано тут-таки) безпомильно визначив, що «підтекст» цих таких самоочевидних сьогодні слів «надає промові антирадянського спрямування». Документ супроводжує нотатка від редакції: «рецензія, звичайно, має автора, але прізвище його з гуманних причин ми не наводимо». І мимоволі думаєш: а може, просування України шляхом цивілізованого розвитку є таким крученим і болісним, бо надто часто керуємося ми «гуманними міркуваннями» там, де наші значно успішніші західні сусіди давно назвали імена співробітників спецслужб...

Більшу частину обсягу першого числа альманаху – та...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!