Іван Андрусяк
Травень 2006

Досвід штилю

Минулий рік на теренах українського письменства був позначений повним штилем. Вітри перемін – ба навіть просто собі вітри – вельми нечасто збурювали вітчизняний інтелектуальний простір, не здіймаючи, втім, бодай трохи примітних хвиль. Місцями малопритомна гладінь хіба ледь рябіла – навіть там, де доречніше було би похвилюватися по-справжньому.

Найпершим індикатором штилю стало функціонування часописів літературного й довколалітературного спрямування, котрим якраз «на роду написано» хвилі збурювати. Почалося все з несподіваного і нічим іншим, окрім примхи власників, не вмотивованого закриття «Книжкового огляду» – не найпрезентабельнішого, проте вкрай далекого від безпросвітности видання, котре, при всій строкатості представлюваних ідей, останнім часом усе адекватніше реаґувало на виклики літпроцесу. Далі, як то кажуть, полилось, як із відра: через фінансові негаразди «Книжник-review» став виходити з періодичністю «про людське око»; через нечистоплотність нових власників однаково що вмер «Книжковий клуб плюс»; нарешті вал чиновницького маразмування встиг до кінця року накрити навіть невинний «Соняшник» – чи не єдине дитяче видання, яке в рамцях свого формату вміє добачати простір актуальної літератури. Годі й говорити про те, що в цьому контексті суттєво звузилися можливості обговорення навіть найвисокоснішої літературної з’яви – якби така відбулася. Тим паче, що активізований під цю пору «Друг читача» навіть якби дуже забажав, усе одно не зміг би й частково заповнити прогалини через свою наголошено попсову спрямованість.

Водночас усі ці непритомності значно поглибила вкрай активно проявлена протягом року тенденція до «попсової комерціоналізації», під силове поле якої підпали і всі без винятку ЗМІ загального спрямування, які дозволяють собі розкіш періодично писати про українську книжку, й низка видавництв «першої обойми», ще недавно більше прихильних до інтелектуалістики. Виглядає, що ринок, зайнявшися нарешті самоочевидною потребою розширення, став шляхом найменшого опору витісняти не чужоземних конкурентів, а чомусь своє ж таки зовсім не конкурентне до нього середовище. Очевидно, що йдеться лише про хворобу росту, назагал тимчасову, – одначе наразі вона спричинилася до того, що в Україні практично не залишилося великих (за вітчизняними мірками) авторитетних видавництв, готових «на власний ризик» братися навіть за високоякісну поезію, ба навіть і за інтелектуальну прозу, якщо вона вийшла з-під пера не «брендового» автора. У цьому контексті доволі разючий приклад: на попсовий конкурс «Коронація слова» несподівано потрапив відверто непопсовий роман «Лицар тихого полювання» нікому доти не відомого автора. Звісно, не відкриття – але все ж напрочуд якісний текст, витриманий у найкращих традиціях постреалістичної школи й виразно позначений «печаттю мисленнєвої діяльности». Охочих видати його так і не знайшлося – через «недостатню попсовість»... Здається, цей приклад у контексті видавничих тенденцій минулого року багато про що промовляє.

Одначе дещиця текстів, вартих пильної читацької та критичної уваги, все-таки з’явилася. Тож, не будучи такими наївними, щоби претендувати на всеохопність, спробуймо оглянути бодай трохи пильніше декілька з них, зокрема в царині прози.

Найцікавішим видавничим проєктом року бачиться серія «Аґресивна бібліофілія» івано-франківської «Лілеї-НВ». Це певна данина моді на молодіжний проєкт, однак значно якісніша від аналогів – «Кальварійської» бібліотечки часопису «Четвер», де експеримент нерідко виливається в експериментаторство, та «Фоліївської» серії «Graffiti» з її відпочатковим тяжінням до попси, лише злегка «розбавленої» актуальною літературою. Тут же маємо напрочуд яскраве, рельєфне письмо «Ендшпіля Адольфо або Троянди для Лізи» Тані Малярчук, котра, попри дебют, виказує неабияку спостережливість «деталей життя», ба навіть певну претензію на «густину» тексту; відтак – дещо «легше», але дуже цікаве в сенсі образности письмо...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!