Микола Рябчук
Серпень 2014

Довкола «корану»

Serhii Plokhy, The Cossack Myth. History and Nationhood in the Age of Empires, Cambridge University Press, 2012.

«Кораном сепаратистського руху» назвав «Історію Русів» російський еміґрантський історик Ніколай Ульянов в опублікованій 1966 року в Нью-Йорку книжці «Происхождение украинского сепаратизма». Там він удостоїв її навіть окремого розділу під не менш характерною назвою «Катехізис».

1996 року його книжку перевидали в Москві з передмовою професора Владіміра Волкова, директора Інституту слов’янознавства і балканістики Російської академії наук. Опус Ульянова він оцінив як «єдину наукову працю у світовій історіографії, спеціяльно присвячену цій [українсько-сепаратистській] проблемі».

Відтоді ту «єдину у світовій історіографії наукову працю» ще раз перевидали в Росії (2007 року) і розмістили на кількох електронних ресурсах. Для активних українофобів вона й справді стала чимось на кшталт «Корану», для пасивних – популярним і нерідко вичерпним джерелом знань про Україну.

Що ж до «корану українських сепаратистів», то інтерес до нього в останні десятиліття помітно підупав – може, тому, що сепаратистська ідея врешті зреалізувалася, натомість культурна і розумова емансипація від імперії виявилася значно складнішою, ніж це уявлялося.

Ґрунтовна праця гарвардського історика Сергія Плохія «Козацький міт. Історія і національність у добу імперій» кидає нове світло на загалом призабуту сьогодні «Історію Русів», а заразом і на весь комплекс проблем, що їх вона окреслила чи, радше, започаткувала.

Екстремісти в бібліотеці

Усі дев’ятнадцять розділів Плохієвої книжки (власне, сімнадцять плюс вступ та епілог) починаються з історичного анекдоту: більш-менш курйозної історії з близького чи віддаленого минулого, яка стає своєрідним контрапунктом до основної розповіді, водночас її пожвавлюючи і на свій лад контекстуалізуючи. Завершальний розділ містить сюжет, який міг би правити за мото до всієї книжки.

Ідеться в ньому про Юрія Кононенка, московського бібліотекаря й активіста українського національно-культурного товариства в Росії, якого у травні 2009 року путінські прикордонники зняли з поїзда, коли він повертався додому з Києва, відібрали паспорт і заборонили в’їзд до країни, де він прожив майже п’ятдесят років, мав працю, помешкання і сім’ю. Так його покарали за «антидержавну діяльність», що полягала, зокрема, у контрабанді в Росію підривної літератури та запису й презентації у Москві авдіокнижки на основі «Історії Русів» – одного з безлічі «ектремістських» творів, що їх виловила і знешкодила невсипуща путінська жандармерія [351].

Історія Юрія Кононенка (й українського товариства в Росії загалом) могла би стати темою для окремої книжки – про великодержавну параною російських можновладців та їхню маніякальну боротьбу з «українським націоналізмом», ніколи чітко не окресленим, а тому всюдисущим і вкрай небезпечним, як, зрештою, і весь сфабрикований Луб’янкою «екстремізм». На продовження тієї історії варто було б розповісти про погром української бібліотеки в Москві, конфіскацію десятків «підривних» книжок і принизливі виклики всіх читачів на допити, формально – як «свідків», проте фактично – з виразною метою: залякати й відбити будь-яке бажання цікавитися українськими книжками.

До тієї історії можна було б долучити ще й повний список українських видань, оголошених «ектремістськими»: як, наприклад, «Голодомор 1932–1933 років в Україні: Матеріяли кримінальної справи №475», або: Юрій Шаповал, Володимир Пристайко, Вадим Золотарьов, «ЧК – ГПУ – НКВД в Україні: особи, факти, документи», або: Владимир Василенко, «Голодомор 1932–1933 годов в Украине как преступление геноцида:...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!