Марія Ревакович
Березень 2017

Двомовна творчість Патриції Килини: питання жанру (До 80-річчя від дня народження)

Мій інтерес до творчости Патриції Килини зумовлено тим, що вона є частиною українського еміґраційного поетичного явища, відомого як Нью-Йоркська група, про яке я нещодавно опублікувала книжку «Literature, Exile, Alterity» (2014). Це поетичне коло об’єдналося в середині 1950-х років у Нью-Йорку, ввібравши в себе — попри назву групи — українських поетів із трьох континентів (насамперед із Північної Америки, а також із Південної Америки та Европи). Утім, Нью-Йорк завжди був визначальним орієнтиром, і сама назва позначала для української поезії інноваційний підхід. Але Нью-Йорк важливий не лише символічно; це й справді було місце, звідки група починалася, насичуючи повоєнне українське літературне еміґраційне середовище духом аванґарду та свіжими задумами. Поети натхненно експериментували з поетичними формами, надаючи перевагу верлібрам і метафорі, а також охоплювали такі модні для того часу мистецькі та філософські напрями, як сюрреалізм та екзистенціялізм. На початок 1960-х років усі семеро членів-засновників Нью-Йоркської групи (Богдан Бойчук, Юрій Тарнавський, Женя Васильківська, Богдан Рубчак, Патриція Килина, Емма Андієвська та Віра Вовк) видали вже щонайменше по одній поетичній збірці; власне, на той час більшість із них мала у своєму доробку дві, а то й три книжки.

Як уродженка штату Монтана, 1936 року народження, опинилася серед молодих поетів української еміґрації? Просто сталося так, що, навчаючись у Мангетенвільському коледжі на околицях Нью-Йорка, через одну зі своїх подруг вона познайомилася із Юрієм Тарнавським, одним із засновників Нью-Йоркської групи, і 1957 року вони одружилися. Цей шлюб протривав шістнадцять років (до 1973-го), і за цей час Патриція вивчила українську мову й почала писати нею поезію, видавши впродовж 1960-х років три збірки. У якомусь іншому місці я стверджувала, що мовне самовигнання Ворен і дарування поезії українському народові його власною мовою були глибоко етичними жестами з її боку і відсилали до того, що Емануель Левінас означив як «відповідальність за Іншого». Та варто також зауважити, що писати поезію вона починала англійською, але, зазнавши невдачі з тодішніми публікаціями, всім серцем прийняла українську мову і вирішила спрямувати свої творчі прагнення в іноземну мову. Утім, наприкінці 1960-х років вона повернулася до рідної для себе англійської, але тепер уже в прозі. Її перший роман «The Last Centennial» («Останнє століття») було опубліковано 1971 року, все ще під українським псевдонімом Патриція Килина. Але після розлучення з Тарнавським 1973 року вона повністю перейшла в письмі на англійську, ставши поборницею прав ЛҐБТ-спільноти; відтоді вона почала підписувати книжки своїм справжнім дівочим іменем, — Patricia Nell Warren (Патриша Нел Ворен). Англійською в неї вийшло вісім романів, дві антології, не-художні твори, а також численні статті.

Ворен за жодними мірками не є мейнстримною авторкою ані в українському, ані в американському письменстві (хоча її перший ЛҐБТ-роман «The Front Runner» («Бігун попереду»), опублікований 1974 року, ввійшов до переліку бестселерів від «The New York Times»). Судячи з тих виборів, які вона робила впродовж своєї літературної кар’єри, виникають сумніви, що авторка мала такі амбіції. Навпаки, вона завжди зраджувала цю тенденцію, співчуваючи або ідентифікуючи себе з тими, кого вилучали з владних позицій і в якийсь спосіб віктимізували або відсилали на суспільні марґінеси. Але, незалежно від становища, яке вона здобула в американській літературі, для будь-якого дослідника, який спеціялізується на українській літературі, Килина є безумовно цікавою постаттю. Навряд чи можна було обрати щось локальніше та марґіналізованіше, аніж долучитися до українських справ в Америці 1950-х років. І якщо можна назвати не одного слов’янина, який знайшов літературну славу на Заході, пишучи мовою своєї нової країни (досить пригадати бодай Джозефа Конрада чи Владіміра Набокова), то свідомий вибір Ворен...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!