Євген Мінко
Березень 2011

Диктатура прозорости

Наприкінці 2010 року світові мас-медії набули неочікуваного і майже одностайно ґлорифікованого героя. Сивий чоловік із дещо андрогінними рисами обличчя, незрозумілого походження та роду діяльности, опинився в центрі уваги журналістів. Оголошений символом нашого часу та передвісником нової епохи в розвитку інформаційної цивілізації, він збирав звідусіль подяки за те, що відкрив людству очі на «нову правду», а необхідної для геройського образу драматичности йому додавала стражденність: перебування, хоч і нетривале, у британській в’язниці (офіційно не за інформаційну діяльність, а через звинувачення у зґвалтуванні) та нескінченна дуель із урядом США. Без цього протистояння Джуліан Асанж і сайт «WikiLeaks» не отримали б і сотої частки тої уваги, в якій вони тепер мають сумнівне щастя хлюпатися.

На досягнення такого резонансу «WikiLeaks» знадобилося пів десятиліття – створений 2006 року проєкт свою скандальну славу отримав лише нещодавно. Цікаво, що сталося це не після демонстрації відео військових атак з Іраку чи інших матеріялів, які вже у перші роки «WikiLeaks» доволі сильно дратували адміністрацію США, а наприкінці минулого листопада, коли проєкт надрукував кілька тисяч витоків із листування американських дипломатів за останні пів століття.

Незважаючи на те, що інформаційний залп «WikiLeaks» 28 листопада був очікуваним і підтриманим провідними ЗМІ США, Великої Британії, Німеччини, Франції та Іспанії (в кожній країні видання-партнер надрукувало огляд цих документів, заздалегідь отримавши до них доступ), його резонанс, мабуть, перевершив найсміливіші сподівання організації. Хоча здебільшого ці повідомлення мали лише потенціял добової сенсаційности, їх кількість і подробиці з життя нинішніх керманичів світових держав стали бенефісом Асанжа й забезпечили йому місце в історії.

З погляду елементарних медійних стратегій, немає нічого дивного в тому, що ЗМІ більше обговорювали залаштункові особисті відносини між високопосадовцями, про які стало відомо в результаті витоку, ніж відкриті (й почасти химерні) хитросплетіння відносин геополітичних. І тому репліка якогось американського дипломата про російських керманичів Путіна та Мєдвєдєва як про «Бетмена та Робіна» мало тривкіший успіх, аніж, скажімо, натяк на ймовірне припинення існування Північної Кореї, що його нібито дав китайський уряд американському.

Втім, витоки «WikiLeaks» містили не тільки такі-от курйозні атестації державних лідерів, а й неймовірну кількість важливішої інформації. З одного боку, досить дивно, що вона не сколихнула світові спільноти до радикальних дій – адже у документах міститься дуже багато прикладів корупції, втручання у внутрішні справи суверенних держав та інших пікантних особливостей міжнародної дипломатії, аж до шпигунства американської розвідки за генсеком ООН. Утім, ніяких революцій, пов’язаних саме з «WikiLeaks», не сталося1, й суспільство втішилося самою публікацією розважально-повчального листування. А от світові уряди відреаґували на ці витоки доволі бурхливо та непередбачувано: найбільша критика «WikiLeaks» лунала в «демократичному» таборі, а слова пошани – в таборі «авторитарному». Принаймні, країни з суб’єктивним (чи «суверенним») баченням свободи слова та інших громадянських традицій просто не коментували дипломатичних витоків, що, на тлі істерики західних урядів, виглядало мовчазною підтримкою.

Адміністрація США, діяльність кількох поколінь якої стала інформаційним ресурсом для «WikiLeaks», відреаґувала на витоки максимально суворо. Білий дім видав комюніке, в якому звинуватив організацію в тому, що вона ставить під загрозу життя та безпеку американських дипломатів, розвідників і «всіх, хто звертається до США по допомогу в розвитку демократії та відкритости урядів» (іронічність останнього формулювання настільки очевидна, що скидається на пародію). Міністерство закордонних справ Великої Британії заявило, що засуджує витоки, бо вони загрожують національній безпеці. Те саме пролунало з МЗС Канади....

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!