Катерина Ботанова
Серпень 2015

Дилеми української культурної політики: між цирком і мавзолеєм

Небагато залишилося радянських анекдотів, які з часом не лише не втратили актуальности й популярности, а навпаки — розширили скарбничку смислів, що розгортаються з коротеньких реплік. Одним із таких беззаперечних гітів, який від 2014 року навіть встиг перетворитися на мем, є анекдот про міністерство культури і «пральню». На початку 2014 року, коли активісти окупували Мінкультури, він навіть візуалізувався на вхідній табличці цієї установи.

Жарти жартами, але секрет вічної молодости цього анекдоту і його перетворення на мем у тому, що він дуже точно відбиває суть цієї державної установи, її роль у системі державного управління, а також ставлення суспільства і до цього конкретного міністерства, і до культури загалом.

У двох коротких репліках проявлено зверхність мовця — нашу зверхність щодо цієї структури та людей, які там працюють і займаються справою так само корисною та актуальною у сьогоднішньому світі, як і «пральня». Нібито випадкове зіставлення міністерства культури із закладом, який обслуговує побутові потреби громадян, віддзеркалює ставлення більшости українського суспільства до культури винятково як до частини побуту, а саме — як до дозвільної, а відповідно, необов’язкової її частини.

Хамовито-зневажлива відповідь уявного працівника уявного міністерства культури показує не так (чи не тільки) освітній чи загальнокультурний рівень людей, які там працюють, а радше цілковитий цього уявного працівника «пофігізм», оскільки хай би що цей уявний працівник собі дозволяв, гірше вже все одно не буде. Адже ані його безпосереднє керівництво, ані загалом систему державного управління, ані навіть цього цікавого громадянина на іншому кінці телефонного дроту абсолютно не цікавить, що відбувається у цій Богом забутій структурі, яка все одно ні на що не впливає.

Одним із багатьох свідчень того, яке місце культура сьогодні посідає в умах українських громадян, є дослідження громадської думки щодо проблем місцевого самоврядування і ставлення до децентралізації влади, що його провів проєкт USAID ДІАЛОГ, який реалізується спільно з Асоціяцією міст України. Згідно із цим дослідженням, серед одинадцяти головних проблем, через які громадяни не задоволені життям у своїх громадах (52%), немає нічого, пов’язаного з культурою чи освітою. Відповідно, у нинішніх умовах питання, пов’язані з довготерміновим розвитком, а не практичним виживанням, — приміром, доброї освіти, можливостей для власного розвитку та самореалізації, дозвільно-освітньої інфраструктури для підлітків і молодих людей, — тепер не на часі і не входять до «споживчого кошика».

Як українську культуру бачить покоління 30–35-річних динамічних людей, влучно описала Олеся Островська-Люта: народна пісня, етнофестиваль, традиційні ремесла. Вона запитує: «Звідки така фольклороцентричність навіть у молодих людей із цілком модерним поглядом на світ і як це визначає майбутнє української культури? » (Островська-Люта Олеся. Подолати ізоляціонізм // Культура.Завтра. Київ, CSM, АДЕФ-Україна, 2015).

Показову «відповідь» на це запитання дає Стратегія сталого розвитку «Україна — 2020», яку підписав президент у січні 2015 року. Серед чотирьох векторів руху, зазначених у цьому документі: розвитку, безпеки, відповідальности і гордости, — культуру разом із наукою, історією та спортом віднесено до останнього. Поставивши культуру на постамент «гордости», автори цієї стратегії абсолютно позбавили її актуальности, зафіксувавши як щось, що вже відбулося і чим варто пишатися, час від часу змахуючи пил. Разом із наукою, що також є цариною досліджень та інновацій, культуру зафіксовано як сферу здобутків і перемог, себто того, що є діяметрально протилежним до сталого розвитку, постульованого у заголовку стратегії, поступального руху, який не виснажує, а збагачує суспільний капітал, даючи суспільству змогу після криз повертатися на догірну...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!