Максим Карповець
Серпень 2012

Джазові візерунки кіна

Із певного фокусу кіно можна розуміти як мікрозріз культури, адже воно має складну структуру, динаміку, постійно балансує на межі традиції та інновації. Зрештою, кіно, як і культура загалом, є прихистком людського буття, формою і засобом самоствердження, хай навіть в уяві. Крім того, саме кіно гранично відкрите до залучення у свій смисловий корпус інших мистецьких практик та різних естетичних стратегій. З огляду на це, неможливо оминути й тонке вплітання у семантично-структурну тканину кіна такого непересічного явища, як джаз. Як писав знаний музичний критик ЙоахімЕрнст Берендт, джаз вирізняється особливим стосунком до часу, а тому кіно як один із маґістральних символів усієї культури XX століття має низку і видимих, і цілком прихованих зв’язків зі світом джазу. Спробуймо бодай загалом окреслити характер проникнення джазу в кіно і, можливо, навіть кіна у джаз, що створює безупинний діялог між ними.

Переходів між джазом і кіном насправді є досить багато. Втім, ці переходи (як і будь-які інші) зазвичай лише відчуваються, але не раціоналізуються. Візьмімо бодай нічні клуби, де зірки джазу розпочинали кар’єру. Затемнені коридори, богемна публіка з одиноких письменників і художників або просто міських марґіналів так точно відтворюють атмосферу – або радше «авру», якщо вжити відомий концепт Вальтера Беньяміна – закритих кіноклубів, де показували якщо не розлогі опуси Енді Воргола, то відчайдушні перформанси нью-йоркських аванґардистів. Однак навіть не місце є найочевиднішим перетином, а спосіб реалізації ідеї, або інакше – перформанс. Саме поняття містить внутрішню етимологічну підказку, що прояснює характер взаємодії джазу й кіна (у цьому випадку не тільки авторського). Перформанс полягає передовсім у перманентному відновленні сталої композиції/історії в такий спосіб, щоб вона щоразу звучала/виглядала по-новому. Саме перформанс може бути тим спільним модусом буття і внутрішнього простору кіна, ізовнішньої репрезентації джазової композиції. Будь-яка імпровізація є перформансом, бо її наділено не тільки базовими елементами відтворення повідомлення (час, місце, тіло автора й діялог із глядачем), але й загалом здатністю безпосередньо творити смисл. Аналогічно й розвиток сюжету в кіні неможливий без театралізованої дії, яка у загальнішому контексті перетворюється на сукупність подій, тобто історію. Згадаймо теорію Владіміра Проппа, який виокремив постійні відтворювані складники у казці, оформлені у так звані функції дійового персонажа. Подібно міркували культурні та лінґвістичні структуралісти, вишукуючи повторювані відтінки, мотиви чи семантичні зв’язки із загальнішими контекстами і текстами.

Напевно, ігрове кіно є найближчим до циклічних відтворень сталих історій, однак внутрішня свобода цього відтворення (reproduction) відрізняється від власне творення (creation), що цілком притаманно авторському кіну. В подібний спосіб джазовий музикант вимальовує візерунок мелодії (скільки існує неповторних версій «Autumn Leaves» чи «Summertime»!), додаючи все нових і нових штрихів або навіть ламаючи структуру малюнка. Авторське кіно працює за такою ж схемою: автор творить власний світ, але не забуває про певні об’єктивні тактики культури.

Очевидно, що буквальне відтворення джазових номерів не може беззаперечно свідчити про переливання смислів джазу в кіно (як-от у славнозвісному фільмі «У джазі тільки дівчата» чи «Трубачі» Майкла Кертиса, де без жодних викрутасів розказано історію джазиста Рика Мортана), а навіть навпаки – вказуватиме на щось зовсім протилежне. Іншими словами, фільм про джаз утрачає зв’язок із ціннісносмисловим виміром джазу, перетворюючись на черговий байопік чи екранізацію історії життя (як, наприклад, було із фільмом «Рей» Тейлора Гекфорда). Тут потрібна не тільки філіґранна робота автора, але й тонке відчуття мелодії історії. Важливо саме передати авру джазу, його напівтони і напівнатяки, коли завдяки одній віртуозній, часто несподіваній ноті (як неповторно вмів робити геніяльний Майлз Дейвіс)...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!