Боріс Дубін
Червень 2004

Електронна завіса колективної ідентичности

Кінець вісімдесятих років в СРСР позначився «публікаційним бумом» і безпрецедентним злетом накладів часописів, які транслювали ідеї та символи масштабних перемін у країні. Те, що рупором змін і об’єктом загальної уваги стали друковані видання, вказувало на соціяльний прошарок, котрий зміцнив свою роль у цих процесах культурної трансляції: писемно-освічену інтеліґенцію. З-поміж іншого вона принесла з собою ілюзії щодо величезних, якщо не безмежних, можливостей друку.

Ці ілюзії, як і самий прошарок, почали формуватися на ранніх стадіях пореволюційної модернізації 1920-30-х років у сільській і загалом неписьменній країні. Вони зміцнилися у перебізі урбаністичної й освітньої криптореволюцій шістдесятих років і протрималися як домінантні аж до початку дев’яностих. Завищений, демонстративний, практично не обговорюваний престиж друкованих видань, літератури, читання протягом цих десятиліть – знак порівняної замкнутости, сталости та позаконкурентности того соціяльно-культурного континґенту, котрий через друковане слово, через вибудувану на книзі та читанні систему шкільного викладання створював, підтримував і масово тиражував найзагальніші знання про світ, суспільство, людину та значення «справжньої культури».

Під тиском усієї цієї системної роботи радянське суспільство поставало собі на публічній поверхні як «народ, що найбільше у світі читає». Ця формула, відбиваючи реальну поведінку радянських людей, водночас сама впливала на їхні оцінки. Ось що показували дані тодішніх опитувань громадської думки: 1963 року на запитання про найпоширеніші заняття у вільний час 82% відповіли, що читають газети щодня, журнали з тією ж частотою читали 36% (принаймні кілька разів на місяць – 72%), книжки відповідно 55 і 75% [1]. 1968 року в пересічному російському місті Таганрозі газету «Известия» передплачували 49% опитаних родин, «Правду» – 44%, «Комсомольскую правду» – 33% тощо [2]. Того ж таки 1963 року щоденно дивилися телевізор 16% респондентів (із такою ж частотою слухали радіо 71%).

Перші дослідження телевізійної авдиторії вже тоді вказали на два основних континґенти найзалученіших телеглядачів: молодь 16–25 років із середньою та незакінченою середньою освітою, а також незайняті люди віком за шістдесят і знову-таки з невисоким освітнім рівнем. Подальші десятиліття стали часом масової телевізації радянського суспільства. Проте через ідеологічний та організаційний удар, якого зазнала соціологічна наука на зламі 1960–70-х років, телевізійна крипто-революція, як і чимало інших вельми серйозних процесів, що відбувалися у пізньорадянському соціюмі, не була ані кваліфіковано проаналізована, ані усвідомлена громадськістю.

За часів перебудови для СРСР була характерна висока зацікавленість суспільства роботою мас-медій, окреслено-позитивна оцінка перемін у друкованих виданнях, на радіо, телебаченні, чимала довіра до них більшости населення. Ще вищими ці показники були в освічених груп, у середовищі міської інтеліґенції. Однак уже тоді респонденти оцінювали популярні телепередачі назагал вище, ніж популярні газети, а центральне телебачення вважали надійнішим і правдивішим джерелом інформації, ніж друковані видання.

2

Протягом 1991–1994 років наклади центральних газет і журналів скорочуються, росіяни втрачають інтерес до цих видань, які ще й дорожчають через відпускання цін й обвальну інфляцію, надходять невчасно і несистематично. Частота і реґулярність читання часописів знижується (водночас частина читачів переходить на масову формульну словесність у вигляді книжкових серій – бойовики, детективи, жіночі романи, і в цьому змасовленні перед ведуть мешканці найбільших міст, люди з вищою освітою, власники великих домашніх бібліотек – понад 500 книжок). Падає довіра населення до мас-медій загалом, але насамперед – до друкованих видань.

Протягом дев’яностих культурні комунікації звичайного росіянина дедалі скорочуються. З них майже випадає кінотеатр....

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!