Леся Ставицька
Квітень 2001

Епістолярна лінґвістика. Лист до редакції «Критики»

Українсько-російський діалог культур, явна та прихована полеміка в гуманітарній сфері сучасного етнобуття – річ очевидна й доволі складна у своїй багатовимірності й строкатому багатоголоссі. «Літературна Україна», відома як – без іронії – патріотична мовозахисниця, засвідчила діапазон рефлексій у лінґвістичній площині цього діалогу (з якої, слава Богу, зникає абстрактна риторика й з’являється наукова мовознавча конкретика), видрукувавши впродовж цьогорічного березня та квітня дві репліки-відповіді на публікації в інших виданнях.

Журнал «Кур’єр Кривбасу» в ч.134 за цей рік надрукував статтю Андрія Окари «На захист російської мови». Російськомовні українці, стверджує автор, в основній своїй масі псують російську мову. Це справді так: через мовні та водночас духовні лінощі (є у мовознавстві такий термін – лінґвістична лінь), через брак належної освіти й ментальної гнучкості. Переходячи на російську мову спілкування, вони не засвоюють водночас російського мовного світу, духу мови. Тобто не відбувається повноцінного кодового перемикання, яке все ж таки передбачає елементи думання по-російському, чуття мови принаймні на рівні певних стереотипів, але правильних із погляду граматики, стилістики. Засвоєння духу мови, культивування лінґвістичного смаку дасть можливість творчо розвинути стереотипи, повноцінно існувати в тій мові, що обирається для спілкування. Брак комунікативної компетенції при переході українця з рідної на російську доводять серйозні лінґвістичні дослідження (Інститут мовознавства ім. Потебні наприкінці 80-х видав цілу серію монографій, об’єднаних темою «культура російської мови в Україні», де чимало про це говорилося). Якщо стисло схарактеризувати причини української напівмовності, то тут, як на мене, починають діяти два протилежні чинники українського мовного існування: по-перше, надзвичайна стійкість україномовних стереотипів, яких важко позбутися не тільки в розмовній мові, а й навіть у висококонтрольованій ситуації (наприклад, на іспиті з російської мови). Це лінґводидактика відзначала не раз. Етнічний росіянин допускає росіянізми переважно в малоконтрольованій ситуації. Якби не було цієї впертої тривкості, не було б і суржику, всі давно розмовляли би по-креольському – російською мовою в українському варіанті, а може, й правильною російською; але де й дівається ця тривкість, що мала би зберегти мову, коли починає діяти не менш об’єктивний чинник – нестійка етнічна свідомість українця, що уможливлює швидкий і тривалий (хоча не завжди якісний) перехід на іншу мову, й не тільки на російську.

Не маючи змоги зупинитися на цій проблемі докладніше (може, в «Критиці», але іншим разом), хочу, однак, заперечити проти зневажливих характеристик «жлобство», «духовне плебейство», що їх – поміж здебільшого спокійних та зважених арґументів і водночас із проповіддю естетики мовної форми – достосовує до українського етносу п.Окара. І не тому, що вони принижують національну гідність, як можна висловитись у дусі народницької риторики. Іронічні етноназви найближчих сусідів – звичайнісіньке явище у міжкультурній комунікації. Тільки дуже вже воно затерте й семантично спустошене, це слово жлоб, а тому й виглядає у контексті статті як примітивна лайка.

Саме грубувате ототожнення «полтавці – жлоби» насамперед і викликало шквал емоцій у знаного українського сатирика Євгена Дударя. У статті-відповіді («ЛУ», 29 березня) він теж лається, і теж неориґінально й без натяку на шарм національної дотепності: «дебіл», «перевертень». В іншій стилістиці, шановні панове, слід говорити про серйозні та непрості речі, принаймні – вилучати образи-інвективи. Не зневажає Окара українську мову, як здалося Дудареві, а болить йому російська, як і кожній людині з нормальним філологічним слухом, як болить свідомому україномовному українцеві суржик, приміром. І це нормально. Але надто глибинні етно- та лінґвоментальні передумови того, що маємо, надто багато росіянізмів є і в Котляревського, і в Панаса Мирного – культурних...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!