Юрій Андрухович
Квітень 2013

Европа – культура на краю світу

1

Европи як єдиної цілости, мабуть, таки справді не існує. Звичайно, є спроби її творити – зокрема, і в культурному аспекті. Але навряд чи ці спроби сьогодні близькі до успіху. Якщо слово «успіх» тут узагалі застосовне. Відкинувши глобальний поп-треш і деякі зразки загальнообов’язкової класики, мусимо погодитися, що ірландець і албанець перебувають у зовсім різних культурних просторах і об’єднувати їх ніяк не збираються. Хоч і не тільки ця географічно віддалена пара. Значно ближчі один одному й культурно активніші назовні француз і німець також. Між ними, щоправда, відчутно більше спільного. Проте їхні культурні простори все одно більшою мірою не збігаються, ніж навпаки. Ба більше, навіть у межах спільного державного утворення, яким є Швейцарія, культурні простори франкомовного Заходу і німецькомовного Центру та Сходу досить радикально різняться.

Відразу ж напрошується запитання: що в цьому поганого? Наскільки ця множинність культурних просторів та орієнтацій справді марґіналізує Европу в її уявному культурному протистоянні з Рештою Світу?

Таке запитання здається радше філософським. Чи складність і неоднорідність у культурному вимірі справді програє уніфікованості й спрощеності? І як розуміти «програє»? Хто забиває м’ячі і хто їх пропускає? На якому рівні культурні явища конкурують між собою? Чим це виявляє себе в культурі – перемогою «масового» над «високим»? Але як можлива перемога, коли не було війни? Тобто суперники взагалі не зустрічалися один із одним, бо виступають у цілком різних ліґах – ба навіть існує стійка підозра, що вони (якщо вже доводити до завершення спортивно-змагальну аналогію) займаються різними видами спорту.

Не знайшовши тим часом відповіді, дозволю собі ще одне запитання: звідки вона, ця неоднорідність і культурна подрібненість Европи, береться? А відтак і наступне: наскільки вона піддається змінам? Наскільки Европу можна «вирівняти» і згомогенізувати? Жахливість цього другого слова наче вказує на абсурдність процесу, що за ним стоїть.

Багато років тому (цілих двадцять один, понад два десятиліття) я вперше пожив у самому, сказати б, серці Старої Европи, додавши до майбутнього списку моїх інтимних міст Мюнхен, Інсбрук, Венецію, Равену та Флоренцію. Наслідком мого тримісячного перебування серед тих ландшафтів стала ідея, яку я виклав у пізнішому есеї «Вступ до географії»: європейську людину створили гори і ліси. Напевно, я мав на увазі обмеженість і конкретику кожного окремо взятого місця, його належність до певної більшої за розмірами композиції. Від цього, як я вважав, дуже сильно залежить відчуття форми – в її европейському прояві.

Тож запитання про «вирівнювання» Европи стає запитанням про те, як вирівняти її гори? Або як прорідити її ліси? Як зробити поверхню Европи пласкою? Яким прасом по ній для цього пройтися? Сама географія працює проти цієї ідеї. Мається на увазі ідея «єдиної» – в сенсі зуніфікованої та спрощеної – Европи.

Але, крім географії, з Европою всерйоз попрацювала історія. Це вона поділила Европу принаймні на три – Західну, Східну і Центрально-Східну. Щодо розташування третьої існує декілька припущень, серед яких найпереконливішим мені здається таке. Поміж Сходом (Росія, постсовєтський простір) та Заходом (так звана Стара Европа) лежить щось таке, що є Сходом для Заходу і Заходом для Сходу. І саме в цій смузі перебувають країни, населення яких розмовляє центрально-східноевропейськими мовами, а письменники, відповідно, пишуть цими мовами свої твори.

І якщо в культурних процесах справді є лузери й аутсайдери – то це передовсім вони. Якщо в культурі можливі війни, то саме вони їх найчастіше програвали. Якщо про культурний продукт говорити у категоріях імпорту-експорту, то саме на теренах Центрально-Східної Европи перший разюче перевершує другий. Настільки разюче, що мимоволі закрадається рятівна підозра – можливо,...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!