Микола Рябчук
Квітень 2004

Европейські мрії евразійських реалій

Олександр Сушко, Наталя Пархоменко (ред.). Європейська інтеґрація України в оцінках лідерів українського політикуму, бізнесу та суспільства. – Київ: Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України, 2003.

«Україна, – полюбляє приказувати один мій приятель, – це як валіза без ручки: і нести важко, і кинути шкода». Схоже, подібні настрої опановують нині навіть найзавзятіших прихильників України в европейських столицях – мірою того, як п’ятдесятимільйонна країна дедалі виразніше дрейфує у бік авторитарних евразійських режимів під дедалі бадьоріші декларації свого керівництва про «европейський вибір» та «евроатлантичну інтеґрацію». Цей настрій на Заході називають «Ukraine fatigue», що делікатно перекладається як «утома від України», а менш делікатно – як «знудженість» чи, навіть, «роздратування».

Fatigue – це, власне, те, що почуває кожен, проморочившись певен час із безручковою валізою чи, скажімо, зігравши кілька партій у преферанс із професійним шулером, котрий просто не уявляє собі, що можна грати інакше, і котрого хоч скільки разів виганяй із-за столу, він знову й знову проситиметься назад, нарікаючи на брак досвіду, незнання правил та підступи оббріхувачів із числа так званої «опозиції». Почуття втоми, знуджености та роздратування напрочуд влучно відбилося у знаменитій пораді Хав’єра Солани українським керівникам навчитися грати за правилами, а не гратися з правилами. У перекладі з дипломатичної мови на повсякденну це означає приблизно таке: ми тут в Европі, можливо, й лохи, але не аж такою мірою, аби зовсім не бачити й не розуміти, що ви там під своїм українським столом виробляєте. «Питання про перспективи членства України в Европейському Союзі поки що не стоїть», – підсумували слідом за Соланою його европейські колеґи. Було б, зрештою, дивно, якби це питання раптом постало відносно країни, коnра впевнено з року в рік віддаляється від копенгаґенських критеріїв (зокрема щодо демократії, свободи слова, прав людини) замість до них наближатися.

В цьому контексті книжка під назвою «Европейська інтеґрація України», підготована київським Центром миру, конверсії та зовнішньої політики за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Фонду ім. Стефана Баторія, може видатися чимось із жанру наукової (або й не зовсім наукової) фантастики. Проте вона має ще й зовсім не утопійний підзаголовок: «...в оцінках лідерів українського політикуму, бізнесу та суспільства». Іншими словами – йдеться про певний проєкт, котрий хоч і виглядає з певних причин утопійним, проте за деяких обставин може виявитися цілком здійсненним. Власне, про ці причини й обставини йдеться у книжці, побудованій як своєрідна анкета з десяти запитань, адресованих тридцятьом «найвпливовішим, найактивнішим, найуспішнішим», як стверджують упорядники, «українським політикам, бізнесменам, науковцям, громадським діячам, інтелектуалам».

Зрозуміло, що всі ці критерії («впливовости», «активности», «успішности») є досить умовні, а сам добір кандидатур (особливо коли йдеться про «бізнесменів», «громадських діячів» та «інтелектуалів») має вельми суб’єктивний характер. Перед нами зовсім не репрезентативна вибірка, покликана представити – з максимальною об’єктивністю – співвідношення настроїв у суспільстві чи, принаймні, у певному професійному/елітному середовищі. За жанром це радше різновид експертного опитування, що дає матеріял не так для соціологічного, як для політико-антропологічного аналізу.

Найперше впадає в очі подиву гідна одностайність представників найрізноманітніших українських середовищ щодо самої доцільности европейської інтеґрації для України. Навіть провідник традиційно антизахідної Компартії України Петро Симоненко погоджується з «европейським вибором» як із «устремлінням українського народу досягнути життєвих стандартів передових країн ЕС» [24] і зазначає при тому – цілком слушно, – що все це «стане можливим лише у випадку демократичних перетворень у нашій країні» [75]. Інший, здавалося б, переконаний «антизахідник...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!