Енцо Траверсо
Травень 2012

Фабрика ненависти

Enzo Traverso. «The hate factory: xenophobia and racism in Europe». З англійської переклала Оксана Снігур за публікацією у мережевому часописі «International Viewpoint», No. 438, July 2011.
 

Расизм і ксенофобія – це не залишки «минулого, яке не хоче минати», не архаїзми, які пережили зникнення умов, що покликали їх до життя. Катаклізми XX сторіччя не щепили нас від спокуси навішувати ярлики, практики вигнання та іноді від задоволення нена- видіти розмаїття. Із цього погляду, сучасна ксенофобія глибоко пов’язана з історією расизму, субстратом модерну, що змінив свою морфологію, але не функцію. Отже, треба виокремити расистську фабрикацію іншости в її історичному контексті, аби зрозуміти, як вона зберігається сьогодні.

Дуже часто расизм розглядають радше як патологію, ніж як норму модерну. Треба розуміти, що для того, аби боротися з ним, необхідно поставити під питання соціяльний лад і цивілізаційну модель, а не лише деформації та відхилення. Тому почати треба з усвідомлення того, що расизм і ксенофобія завдячують успіхом не правдивості чи здатності об’єктивно відображати реальність (вони пропонують хибні або етично неприйнятні відповіді, що улягають старим забобонам), а їхній дієвості, оперативному характерові.

Расизм і ксенофобія – це символічна побудова ворога, винайденого як неґативний образ задля задоволення пошуку ідентичности, бажання належати, потреби безпеки та захисту. Розкривати їхні механізми та викривати брехню, звісно, необхідно, але недостатньо (і часто – неефективно), бо їній вплив ґрунтується не на коґнітивних цінностях чи раціональних арґументах, навіть коли їх подають у формі «об’єктивної» дискусії, а на іншому методі, на пошуку цапа-відбувайла.

Расизм, що виник наприкінці XIX сторіччя та ввійшов у симбіоз із модерними колоніялізмом і націоналізмом, сягнув апогею в минулому сторіччі, коли поєднання фашизму й антисемітизму призвели в нацистській Німеччині до епілогу масового знищення. Згідно з інтуїтивно влучним означен- ням, яке сформулював П’єр-Андре Таґієв, який нині цілком перейшов до неоконсервативної правиці, сучасний расистський дискурс зазнав справжньої метаморфози, відмовившись від своєї ієрархічної та «расиалістської» орієнтації (за старими моделями, що їх пропонували Ґобіно, Чемберлен, Ваше де Ляпуж чи Ломброзо) на користь диференціялізму та культуралізму. Іншими словами, він сповз від «науки про раси» до етноцентризму. Ці зміни, однак, не вплинули на старий механізм соціяльного відторгнення та морального вигнання, що їх Ірвін Гофман підсумував у концепції стигми.

Протягом 1990-х років расизм із новою силою повернувся до Европи, в жоден спосіб не стримуваний поширенням офіційних ритуалів, які змушують світську та духовну владу проводити церемонії довкола «обов’язку пам’ятати» й посилати підлітків із коледжів на екскурсії до нацистських таборів смерти. Якщо расизм повертає собі втрачені позиції, то не «через іміґрацію», згідно із загальновідомим стереотипом, а через те, що він входить, як писав Альберто Бурджіо, до «генетичного коду европейського модерну».

Расизм далі існує, прибираючи нової подоби й додаючи нові розділи досвоєї нескінченної «теки» відторгнення і ненависти. Заплутаної павутини расизму й фашизму, націоналізму й антисемітизму, що їх маніфестували в Европі протягом першої половини XX сторіччя, більше не існує. Націоналізм та антисемітизм далі ширяться серед нових членів Европейського Союзу, де вони поновилися після того, як їх історія обірвалася 1945 року, і де їх підживлює незадоволення, акумульоване протягом чотирьох десятиліть «реального соціялізму». У цій частині континенту вони заявляють про спадкоємність від диктатур 1930-х, як Йобік в Угорщині, який претендує на спадок Партії схрещених стріл і культивує пам’ять маршала Горті, або ексгумують стару реваншистську та експансіоністську...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!