Костика Брадатан
Переклад: 
Павло Шопін
Серпень 2018

Філософія може багато чого навчитися у кінематографа

Уявіть таку картину: чоловіка – самурая – вбито в гаю. Усіх причетних по черзі приводять до суду. Лісоруб говорить про жах, що охопив його, коли він натрапив на труп. Священик свідчить про те, що раніше бачив цього чоловіка і впізнає можливого нападника. Потім приводять нападника Тадзьомару. Він стверджує, що зв’язав самурая, спокусив його жінку просто в нього на очах, а потім убив його в бою на мечах.

Дехто з читачів, можливо, впізнає цей сюжетний план. Цей фільм – шедевр Акіри Куросави «Рашьомон» (1950), який стає для глядачів справжнім бенкетом: мислення на екрані, філософування відбувається не за допомогою структурованої арґументації чи нерозбірливої мови, а через вишукане розповідання історії, переконливі образи й новаторську кінематографію.

Згодом настає черга дружини самурая давати свідчення. За її версією, Тадзьомару зґвалтував її, та не вбивав її чоловіка, а просто пішов геть. Після зґвалтування вона розв’язала свого чоловіка й одразу втратила свідомість, а коли прийшла до тями, то побачила, що біля неї лежить тіло її чоловіка, який наклав на себе руки.

Тепер стає зрозумілою філософська головоломка, що є осердям стрічки Куросави: а якщо ми насправді не можемо знати і розповідати про те, що відбувається? Що, як наш опис навколишнього світу є світом у собі й опис кожної людини надзвичайно відрізняється від решти, і немає жодного шансу дізнатися, чий опис відповідає дійсності?

Проблема стає ще гострішою, коли ми завдяки медіюму чуємо версію самого загиблого самурая: після того, як Тадзьомару переспав із його дружиною, розбійник умовляє її утекти з ним, і вона погоджується за умови, що той уб’є її чоловіка. Проте Тадзьомару несподівано стає на бік її чоловіка. Жінці якось удається втекти, розбійник звільняє самурая та йде, а той згодом вчиняє самогубство.

Герої Куросави дивляться на той самий світ, але з моральних і коґнітивних причин їхні описи того, що вони бачать, стають світами в собі, тому неможливо дізнатися, як виглядає справжній світ. Головна ідея фільму полягає в тому, що ми в принципі не здатні «говорити правду».

Далі лісник пропонує свою версію подій. Він бачив усе, що сталося, але не розповів про це в суді. Під брамою Рашьомон, уже після судового процесу, він описує власну історію. Після того як Тадзьомару переспав із жінкою, він просить її одружитися з ним. Натомість вона незворушно звільняє свого чоловіка й закликає його вбити розбійника. Тадзьомару б’ється на мечах із самураєм і вбиває його.

Це остання версія, але ми не можемо сказати, що вона є правдивою. Якби було залучено більше людей, ми почули б іще більше описів, жоден із яких не буде подібний на будь-який інший. Із філософської перспективи, в цьому немає нічого нового: Фридрих Ніцше деконструював володіння істиною як «жадання влади». Ричард Рорті зауважував, що істину «радше створюють, аніж знаходять». Сьогодні ми називаємо майже все «соціяльною конструкцією» і звикли до світу, в якому, здається, більше немає потреби знати, у чому полягає істина. Хоча її ідея може викликати тривогу на рівні людського буття, стрічка Куросави долучається до діялогу, що вже певний час триває в західній філософії.

Проте ви можете запитати, чому режисер бере участь у філософських дискусіях? Згідно з поки що марґінальною, але дедалі впливовішою думкою, Куросава робить саме те, що повинен робити будь-який хороший кінорежисер: спонукає глядачів вийти за межі того, що вони бачать на екрані, перейнятися наріжними питаннями людського буття, звертатися до філософської мети за посередництвом кінематографічних засобів. Філософи від Жиля Дельоза і Стенлі Кевела до Стивена Малгола і Роберта Синербринка стверджують, що фільм може бути філософією. Справді, кінематограф може служити філософії не просто як допоміжний засіб, коли він, наприклад, створює «ілюстрації» до філософських проблем в умовах навчального процесу, а й цілком самостійно, власними засобами, способом, який не можна звести до методів традиційної...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!