Оксана Луцишина
Листопад 2016

Формула ненависти

Слухаючи виступи Трампа і президентські дебати у його виконанні, я не могла позбутися відчуття ірреальности. Колись Стивен Кінґ у романі «Мертва зона» зобразив такого собі комендіянта, який роздає слухачам гот-доґи і якого ніхто не сприймає всерйоз, аж доки стає надто пізно. Але Кінґ теоретизував переважно у межах уяви, сформованої ще поняттями часів Другої світової війни і дебатами про моральність та роль особистости в історії — історії доінтернетівської доби. Він, звісно, не міг передбачити масштабів. Але тут, як на мене, криється найцікавіше. Якщо зосередитися радше на «бунті мас», ніж на «ролі особистости», можна побачити, що Трамп — це лише діягноз суспільству, яке його породило. Суспільству, яке так втомилося приховувати ксенофобію, расизм, сексизм та інші «изми», що нарешті явило їх світові і самому собі. Політкоректність виявилася слабким бар’єром, який одразу змело. Це, мабуть, позитивний момент істини, попри бурхливе проявлення ознак хвороби; адже поставлений діягноз — це можливий шлях до одужання.

З усіх «измів» найочевиднішим виявився сексизм — зважаючи на те, що супротивником Трампа була Гіларі Клінтон, перша жінка-кандидатка від великої партії. Багато говорилося про подвійні стандарти щодо неї. Гіларі доводиться працювати чи не вчетверо більше за кандидатів-чоловіків, і вимоги до неї вищі. Але навіть зауважені, а іноді й проаналізовані, ці стандарти і далі існують. Опонент Гіларі прямісінько на дебатах називає її «nasty woman» (приблизно це можна перекласти як «підла баба» або «мегера»), та його електорат не зменшується. Серед цього електорату є і жінки. Знаходять відео, на якому Трамп вихваляється тим, що хапає жінок за інтимні місця, але він виправдовується тим, що це всього-на-всього «чоловічі розмови в роздягальнях».

Я вже не перший рік викладаю курси, у яких значну частину текстів присвячено проблемам фемінізму, і не перший рік чую заперечення від студенток: «Для чого нам фемінізм? Ми зовсім не почуваємося пригнобленими. Жінкам відкрито всі шляхи. Фемінізм себе вичерпав. Ми живемо в іншу епоху». Неможливо (та й не хочеться!) уявляти собі в ролі жінки-кандидатки власне «мегеру» з манерами a la Трамп, некомпетентну ні в бізнесі (чотириразову банкрутку), ані в політиці; жінку, яка ухиляється від сплати податків і за кожної нагоди обмацує — і не тільки поглядом — симпатичних їй чоловіків. Як було б гарно, якби Гіларі бачили — з усіма її мінусами, як і кожну живу людину та політика — не крізь призму заклику: «Жінко, ти ж насамперед жінка, тому мусиш спершу довести, чого ти варта». Здавалося б, фемінізм уже міцно закорінено у культурі, принаймні якісь його елементи, а вийшло, що ні; що сексизм — це така гідра, яку подолати складніше, ніж здавалося.

Цю статтю з однаковим успіхом можна було б назвати «Ідеальний світ в уяві Доналда Трампа» або «Ідеальний світ в уяві тих, хто підтримує його кандидатуру». Очевидно, це мав би бути світ фіксованих ідентичностей, де політиками ставали б винятково (озброєні) білі чоловіки, звідки еміґранти виїхали б або щонайменше зачаїлися десь на марґінесах суспільства. У цьому світі багатії не платили би податків, а ку-клукс-клан балотувався би до сенату (бо нібито треба поважати різні політичні погляди). Там жінки були б схожі на Меланію Трамп, не вміли би самостійно думати (згадаймо скандал із плаґіятом, коли Меланія майже дослівно переписала промову Мішель Обами), зате гарно виглядали б і стильно вдягалися, не кажучи вже про те, що приймали б як даність насильство щодо себе. До армії їх не брали би, бо там же самі хлопці, а жінка, змушена так довго перебувати серед них, звісно ж, морально деґрадує.

Однією з визначальних рис цьогорічного виборчого процесу є гіпермаскулінність — не лише Трампа, але й представників протилежного табору, зокрема Джо Байдена, який згадував про «розборки» (звичайно, між чоловіками, бо ж ідеться про соціяльне і семантичне поля, куди жінкам зась, навіть політикиням найвищого ранґу). Фемінність і маскулінність, зрештою, не...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!