Остап Сливинський
Грудень 2018

Герберт, що дивиться на вежу катедри

«Пане, полуницю не забудьте, смородинку», — розважливо і спокійно, без базарного вереску, каже темноволоса жінка середніх років, сидячи на низькому ослоні чітко навпроти входу до будинку за адресою Личаківська, 551. Перед нею — плетінки і банки з ягодами, що творять усю гаму червоного: від густої темної малини до напівпрозорої, ніби освітленої зсередини, порічки. А поряд — уже зовсім пізній, тому нетерплячий, напористий бузок; його забагато, сухорлява жіночка не може його втримати, він виривається в різні боки, і продавчиня ніби не закликає покупців, а говорить із цвітом усередині пахучої хмарки, заспокоює його, зацитькує. «Сірє‑є‑єнь, — протягує вона. — Ну ж…» Іще далі — зелене і біле: патлаті пучки цибулі похитуються серед плесканок сиру, ніби берегові трави поміж підсохлим камінням у пору відпливу. Вода відступила давно, давно.

«Господи / дякую Тобі що Ти створив світ такий прекрасний і розмаїтий», — написав поет, який колись народився тут. Чи було тоді перед цією брамою таке ж буяння матерії? Здається, вона, витікаючи з підміських сіл і містечок — Винників, Глинян, Лисиничів, Підбірців, — пропливала тоді Личаківською, не затримуючись, і збиралася нижче, ближче до середмістя, на Бернардинській площі і ще далі. А тут, судячи з довоєнних світлин, було порожньо і запилюжено; посередині їздив трамвай («на кожному / повороті / трамвай згорає / в екстазі // на даху / комета / з хвостом фіолетовим», — писав цей поет. Щоправда, йому йшлося якраз про іншу лінію, якої вже не існує, на Високий Замок; а ця, на Личаківській, є й далі: трамвай досі виїжджає аж на саму вершину пагорба, щоб скотитися вниз із деренчанням і гуркотом).

На першому поверсі будинку, який сьогодні, ніби скеля, висувається у хвилі базарного моря, містяться аптека і продуктова крамниця; на глухій бічній стіні — мозаїка радянських часів: дві жінки в селянських хустках тримають сніп колосків і книгу. Якби мозаїка була давнішою, її послання, напевно, звучало би як «ora et labora», а так — знання і праця. Книга має формувати слухняного, справного виконавця.

Пам’ятну дошку двома мовами — українською і польською — на будинку встановлено не так давно, десять років тому; вона строга і лаконічна, ніби навмисно для того, щоб контрастувати з довколишнім рейвахом: «Збіґнєв Герберт. Поет. Жив у цьому будинку в 1924–1933 роках». Жінка з полуницями стежить за моїм поглядом і теж читає, що там написано, — здається, вперше, хоча дошка весь час була просто перед її очима. Збіґнєв Герберт. За адресою Личаківська, 55/5 розташовувалися три просторі кімнати, але й їх бракувало, бо мешканців було чимало. Малий Збишек, його на рік старша сестра Галіна і молодший брат Янушек, якому дано було прожити коротке життя; батько Владислав Герберт і мати Марія; а також бабуся Марія з Балабанів — чи, можливо, насамперед бабуся, бо Збіґнєвова сестра Галіна називає квартиру на Личаківській саме «помешканням бабусі».

Здається, в тій квартирі, в тому мікросвіті конкурували й зливалися в якомусь вищому синтезі дві могутні інституції, дві потужні інстанції — раціоналістична й спіритуалістична, світська і духовна. Батько й бабуся. Син і мати: класична ясність і барокові напівтіні. Два покоління, два світогляди, один життєвий простір і одна спільна для всіх історична доля. Можна сказати, що саме тоді і там — у тому помешканні на Личаківській, а ще — в літньому будиночку у Брюховичах, цьому раю дитинства (на одній із фотографій мати Марія з трьома дітьми позує серед високих брюховицьких сосен, а в глибині видно фраґмент порталу і краєчок черепичного даху в карпатському стилі) — рушив той великий маятник, той механізм рівноваги у нерівновазі, який усе життя тривожив Герберта і гнав його вперед — країнами, музеями і книжками, до якоїсь...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!