Дарія Даревич
Квітень 2010

Голодомор із перспективи мистецтва

Картин про Голодомор, що їх створили в Україні мистці-очевидці, мені не вдалося віднайти. Невідомо, чи зверталися до цієї теми такі визначні українські мистці, як Василь і Федір Кричевські, Михайло Бойчук, Іван Падалка, Василь Седляр, Лев Крамаренко, Анатолій Петрицький і Василь Єрмилов, що були сучасниками цього геноциду. Можливо, їхні праці було знищено або й ніколи не було створено. Принаймні, до нас вони не дійшли. Може, є такі твори у спадщині менш відомих мистців – свідків голоду, але поки що вони не стали загальновідомими.

Чи травма Голодомору була така тяжка, що відбирала можливість відтворити бачене і пережите? Чи сталінський терор був такий жорстокий і страх такий несамовитий, що мистці не наважувалися звернутися до забороненої теми? Факт голоду в Україні в 1932–1933 роках радянська влада заперечувала аж до пізніх 1980-х, тож нічого дивного, що розголос мистецьких творів про Голодомор був можливий тільки поза межами України.

У цій статті я обмежуся розглядом споріднених образів, пов’язаних із колективізацією, у працях Казимира Малевича і зупинюся на вибраних творах образотворчого мистецтва, що його створили поза межами України, в Західній Европі та Південній і Північній Америці, під час голоду і пізніше не тільки очевидці, але також і молодші покоління українських мистців у діяспорі.

В Росії збереглися рисунки та принаймні один малюнок із часів колективізації та Голодомору авторства Казимира Малевича (1878– 1935). Художник світової слави, як знаємо, народився в Києві й виростав в Україні. Від 1904 до 1926 року він працював у Москві та Санкт-Петербурзі – Лєнінграді, де 1915 року проголосив супрематизм, геометричноабстрактний стиль. Коли Малевича почали переслідувати, він повернувся до Києва і в 1928–1930 роках викладав тут у Художньому інституті разом із земляком-українцем Володимиром Татліном.

У пізніх 1920-х роках Малевич відійшов від супрематичних абстрактних композицій і став знову малювати селян. Але це не були потужні, ніби з металу викуті селяни його кубістичного періоду. Це були безликі, відчужені постаті, часто безрукі. Історик мистецтва Дмитро Горбачов у Києві та Жан-Кльод Маркаде у Франції стверджують, що однією з причин повороту до селянської тематики була колективізація та співчуття Малевича долі селян. Малевичева сестра Вікторія, каже Горбачов, жила тоді в Житомирській області, й мистець приїздив до неї з Лєнінграда і був свідком винищування українських селян.

У рисунку кольоровими олівцями «Стояча постать» (1927–933) Малевич замість обличчя намалював хрест. Хрести бачимо також на руках і ногах, що навіває роздуми про мучеництво. Сама поза з піднесеними руками, як в іконах Оранти, є втіленням страждань і молитви.

На рисунку «Три постаті» бачимо безруких селянок, а замість облич Малевич зображає серп і молот, хрест і труну. Дмитро Горбачов назвав цей рисунок словами тогочасної частівки «Де серп і молот, там смерть і голод». Це відважне і сильне зображення збереглося в учениці Малевича Александри Лепорської в Лєнінграді.

На картині «Чоловік біжить» (початок 1930) Малевич намалював безликого чоловіка між мечем і хрестом. Червона частина меча нагадує кров, червоним є хрест угорі. Під мечем між хатами видніє самітній мішок: можливо, символ сконфіскованого зерна.

«Малевич, безсумнівно, був одиноким мистцем, що показав трагічну ситуацію російських селян під час злочинної примусової колективізації», – написав про нього Жан-Кльод Маркаде. Це твердження стосується найперше українських селян та їх масового винищення.

У 1930-х роках деякі українські мистці працювали не тільки поза межами України, але й поза Радянським Союзом, у країнах вільного світу. Найбільше зосередження мистців було в Празі, де існувала Українська Студія Пластичного Мистецтва, яку створив професор Дмитро Антонович. З того часу збереглася в Національному архіві Канади в Отаві графіка його дружини і мисткині Катерини Антонович. У рисунку чорнилом «Голод на Україні» (1933) зображено кістяк смерти з косою, оповитою хвилею. В рисунку-триптиху з гаслом «Поможіть голодним на Україні» Антонович зображає матір і дітей, сумних, але округленьких – типових для її творчости, але непереконливих як образ потерпілих від голоду. Проте обидва графічні зображення свідчать про поінформованість і заанґажованість української громади і мистців у Празі в роки голоду в Україні.

Одну з найдовершеніших картин Голодомору створив Віктор Цимбал ( 1901 – 1968). Він народився 1901 року в селі Ступична на Київщині, в Празі закінчив Українську Студію Пластичного Мистецтва і Державну Високу МистецькоПромислову Школу. 1928 року переїхав до БуеносАйреса в Арґентині. Тут у 1933– 1934 роках він намалював зворушливу картину Голодомору – «Голод 1933». Це символічно-експресивне, а не описовоілюстративне зображення. На тлі небесного простору – зморена голодом мати з дитям у польоті через темні хмари до світлих небес. Композиція перегукується з картинами Вознесіння Ісуса чи Успіння Матері Божої італійських мистців доби Відродження. Виконання експресіоністичне, образ універсальний, не пов’язаний із часом і місцем.

Коли 1936 року картину було виставлено в Буенос-Айресі у відомій ґалереї Мюллєр, відбувалися демонстрації комуністів. Це один із найзахопливіших та досконалих і, мабуть, найдавніших творів на тему Голодомору. Першу його версію, згадувала у друкованих споминах дружина мистця Тетяна Михайлівна Цимбал, створено в 1933–1934 роках (Спогади, Буенос-Айрес, 1984, с. 83– 84). У книжці споминів уміщено світлину з Жалібних Сходин (дату не вказано), що їх зорганізував Цимбал на пам’ять голоду в Україні. Бачимо Цимбала на тлі сцени з рисунком/ малюнком великого формату образу скорботної матері з дитиною в польоті до небес. Олійна версія цієї картини зберігається в Музеї Української Православної Церкви в Південному Бавнд-Бруку у Нью-Джерсі.

Мистці – очевидці Голодомору, які під час Другої світової війни зуміли виїхати на Захід, не бралися за тему голоду і не відтворили пережитого страхіття аж до початків 1950– 1960-х років, коли в діяспорі вшановували річниці голоду. І то це зробили не всі. Наскільки я знаю, нічого не відомо на тему голоду у працях Василя Кричевського, Людмили Морозової чи Миколи Неділка.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!