Тарас Шумейко
Липень 2001

І мертві, і живі, й напівнароджені

1.

І стара, й чужа, а проте актуальна тут і тепер теза «В нас немає літератури», не заперечує, зрештою, існування літературного процесу. Важливим його чинником є літературні часописи, покликані до того, щоби, розважаючи публіку, формувати ієрархії й канони, спрямовувати літературний процес.

В Україні літературні часописи начебто і є, одначе говорити про справжній журнальний рух ніби й не випадає, беручи до уваги кількість регулярних часописів, реально присутніх в обігу. Попри їхню партійність (чи поколійнєвість) і регіоналізм відчувається, проте, брак чіткої здиференційованості, що вказує на нерозвинутість літературного поля. Камерність ситуації — ротація одних і тих самих авторів у двох-трьох «іще живих» і актуальних часописах, обережно-дипломатичні стосунки між окремими — основними — виданнями й авторами, відсутність активної взаємодії, а в підсумку — «летаргійний наліт», роблять ці журнали не надто привабливими для читача.Тому часописів нині майже не читають: їх, як зізнається колишній видавець-редактор, а тепер відома мережева оглядачка літературних і спеціалізо-ваних журналів Інна Булкіна, «видавати значно приємніше й цікавіше, аніж читати».

Отож часописи потроху виходять, хоч і невеличкими накладами. Видавців тішить принаймні те, що не треба змагатися за читача: кожен часопис має свою більш-менш сталу, хай мінімальну, референтну групу. Втім, та ж таки недиференційованість журналів — брак спеціалізації, чіткої редакційної позиції, індивіду­ального стилю спричиняє те, що ці читацькі групи великою мірою перетинаються. Малий попит, певно, зумовлює вкрай погану дистрибуцію: якщо не так давно (на початку 90-х) чимало періодичних видань, зокрема «Су­часність», можна було придбати в багатьох книгарнях Києва, то тепер більшість їх видається суто «для внут­рішнього вжитку». Часописи-фантоми «Київ», «Дніпро», «Вітчизна» в роздрібний продаж не надходять і нового читача не шукають; «Сучас­ність» продається у двох, найбільше у трьох книжкових точках Києва. Але й там журнали швидко розхо­дяться — на продаж іде мізерна час­тина накладу. «Сучасність», щоправ­да, як і «Кур’єр Кривбасу», завжди можна передплатити, долучившися до сталої референтної групи; з таки­ми часописами-альманахами, як «Четвер» і «Кальміюс» (ці видання непередплатні), справа складніша.

Але зупинімося докладніше на питанні формату. Чи має рацію вже згадувана Булкіна, стверджуючи, що в нас ніколи й не було часописів на зразок «Нового мира», які, розходя­чись величезними накладами, стано­вили би щось більше, аніж «просто літературні часописи», були б авто­ритетними форумами суспільної думки, і водночас залишалися б ета­лоном літературного часопису? Авжеж має, і навіть більше: «Новый мир» та інші російські «товсту­ни» перетягували частину аудиторії українських журналів, оскільки вхо­дили у загальносоюзний підписний комплект.

Одначе хто заперечить, що укра­їнські часописи все-таки здійсню­вали свою соціальну функцію, яка, за означенням російського соціолога Бориса Дубіна, полягає у підтриму­ванні «зв'язку між різноманітними культуротворчими групами, з одно­го боку, щонайширшими верствами “освіченої публіки”, з другого, й системою влади, “керівництвом краї­ною” як основним партнером (чи суперником) “творчої інтелігенції” в просвічуванні мас, із третього»?

2.

Втім, це було давно; від часу здобут­тя незалежності все поволі змінило­ся. Деідеологізація журналів поєдналася з неспроможністю редакцій ви­робити власну програму, певну ціліс­ну картину світу, і це потягло за со­бою еклектичність вмісту і втрату жур­нального формату, перетворення жур­налів на альманахи. Розанґажування літературних часописів, позбавивши їх основного джерела фінансування, перетворило більшість старих видань на кораблі-потопельники.

На поверхні утримується лише «Сучасність», фінансово переважно завдяки діаспорі. Теперішня попу­лярність часопису — вельми віднос­на — також зумовлюється історич­ними обставинами...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!