Володимир Єрмоленко
Січень 2012

Ілюзії моралі

Останнім часом в Україні почастішали події, пов’язані з засудженням буцімто «аморального» змісту деяких мистецьких творів. Із аморальністю вирішено боротися. Правоохоронці вже заходилися вказувати комусь із письменників на «аморальний» чи «порнографічний» зміст їхніх текстів; у Києво-Могилянській академії, де Центр візуальної культури влаштував виставку «Українське тіло», закрито спершу виставку, а тоді, за рішенням Вченої ради НаУКМА, і самий Центр; Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі, нібито розпущена, ніяк не припинить ту мораль захищати. Є підстави говорити про посилення в Україні поглядів традиціоналістичного та консервативного штибу, які засуджують публічні прояви сексуальности не менше, ніж, скажімо, прояви насильства та жорстокости.

У зв’язку з цим постає потреба нової дискусії про «моральне» й «аморальне», про те, що гідне суспільного засудження, і те, що його негідне. Спробую навести тут кілька міркувань, які можуть таку дискусію стимулювати.

***

Поняття «моральність» – «аморальність», як на мене, не мають жодного стосунку до того, що розташовано нижче пояса. Справжні моральні питання стосуються зазвичай того, що відбувається з нашими «душами», а не того, що відбувається з нашим «тілом». Показувати ґеніталії, сексуальний акт, описувати їх будь-якими створеними для цього словами (ніжними чи грубими) – не аморально. Аморально – вбивати, красти, отримувати хабарі, фальсифікувати вибори, посилати людей на смерть, вирубувати ліси, знищувати архітектурні пам’ятки. Аморально – знищувати, тобто примножувати небуття.

***

Головне питання моралі – це питання про жорстокість і насильство. Жорстокість, насильство та знищення іншого (фізичне чи нефізичне) мають бути найбільшими антицінностями суспільства. А ґеніталії, наскільки мені відомо, до знищення жодного стосунку не мають. Навпаки, вони – знову ж таки, наскільки мені відомо – беруть безпосередню участь у примноженні життя. А люди як живі істоти мають бути на боці буття, а не небуття; життя, а не смерти.

***

Коли в січні 1857 року перед французьким судом постав Ґюстав Фльобер, звинувачений у тому, що деякі місця з «Мадам Боварі» є атакою на суспільну мораль, імператорським прокурором на процесі був чоловік на ім’я Ернест Пінар. Пізніше з’ясувалося, що він звинувачував молодого автора в тому, що набагато активніше робив сам, потай пишучи порнографічні вірші. Фльобер і сам міг стати таким Ернестом Пінаром, бо теж був провінціялом і теж навчався юриспруденції в Парижі; втім, він вчасно полишив юридичну кар’єру, а згодом став одним із найбільших французьких письменників епохи. Про Ернеста Пінара ми знаємо тільки завдяки тому, кого він звинувачував.

Однак причиною слави одного і безслав’я другого була аж ніяк не порнографія. Причиною були дещо інше. Наприклад, спромога писати добрі книжки.

***

У Маріо Варґаса Льйоси є роман «Записки дона Риґоберто». Темою, що проходить крізь усі його епізоди, є захоплення юнака Фонфона картинами Еґона Шилє – аж до проєкції цих же картин на ситуації самого роману. Еґон Шилє – австрійський художник, учень Клімта, став скандально відомим через картини, що їх поліція кваліфікувала тоді як «порнографічні» (зрештою, можливо, і сьогодні в Україні їх кваліфікували би так само). Через них він провів якийсь час у в’язниці; помер після Першої світової війни від іспанського ґрипу, мавши двадцять вісім років.

Звинувачення в порнографії не завадили Еґонові Шилє, попри декілька процесів і смерть у молодому віці, стати класиком живопису XX століття, а Варґасові Льйосі – написати тонкий, еротичний і часом дуже ризикований (у доброму значенні слова) роман, та ще й отримати 2010 року Нобелівську премію з літератури.

«Порнографія» не може бути ані причиною визнання, ані підставою засудження митця: якість мистецького твору не має жодного стосунку до того, чи є його зміст «порнографічним», чи ні.

...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!