Мартин Скорсезе
Жовтень 2014

Інерційне бачення: читаючи мовою кіна

У фільмі «Магічна скринька», знятому в Англії 1950 року, великий англійський актор Роберт Донат грає Вільяма Фриз-Ґрина – одного з винахідників кінематографа. «Магічну скриньку» наповнили запрошеними зірками. Стрічку зробили до події під назвою «Фестиваль Британії». У ній знялося п’ятдесят-шістдесят найбільших акторів тогочасної Англії, яким здебільшого дісталися епізодичні ролі, зокрема й чоловікові, що грає полісмена, – серові Лоренсові Олів’є.

Вперше я дивився фільм разом зі своїм батьком. Мені тоді було вісім. Я так ніколи й не оговтався від враження, яке він на мене тоді справив. Мабуть, саме це й запалило в мені вогник дива кінематографа, одержимости – переглядом фільмів, процесом їх знімання, вигадування.

Фриз-Ґрин віддає себе всього кінематографові й умирає жебраком. Якщо знаєш історію його життя і те, як воно скінчилося, то рядок у фільмі про винайдення кіна – «Ти маєш бути страшенно щасливим, містере Фриз-Ґрине», – звучатиме, звісно, іронічно, та в певному сенсі й правдиво, адже він пройшов шляхом своєї одержимости до кінця. І це й тривожить, і надихає водночас. Я був дуже молодим. Тоді я не міг передати цього словами, та я відчував усе це й бачив – там, на екрані.

В моїх батьків був чудовий привід постійно брати мене до кіна, адже я з трьох років хворів на астму і напевно не міг займатися жодним спортом (точніше, так вони мені казали). Та мої батько з матір’ю любили фільми. Вони не мали звички до читання – там, звідки я родом, цього не було, – тож ми єдналися через кіно.

Нині я усвідомлюю, що тепло того зв’язку з моєю родиною та образами на екрані давало мені щось дуже цінне. Ми спільно переживали щось найважливіше. Ми проживали емоційні правди на екрані, часто в закодованій формі, правди, які у фільмах 1940–1950-х років часом було виражено через дрібнички: жести, погляди, реакції персонажів одне на одного, світло, тінь. Це були речі, які ми зазвичай не могли обговорювати, не обговорювали, ба й навіть не завжди усвідомлювали в своєму житті.

І це, власне, частина дива. Щоразу, коли чую, як люди відкидають фільми як «фантазію» і проводять чітку межу між кіном і життям, я собі думаю, що це лише спосіб ухилитися від сили кінематографа. Звісно, це не життя. Це звернення до життя, це безперервний діялог із ним.

Френк Капра казав: «Кіно – це хвороба». Я підчепив цю хворобу дуже рано. Я відчував її щоразу, як наближався до каси – з мамою, батьком чи братом. Ти заходиш у двері, ступаєш на товстий килим, проминаєш стійку з попкорном, що неймовірно пахне, – потім рушаєш до білетера. А далі в деяких старих кінотеатрах були ще одні двері з невеликими віконцями, й ти краєм ока бачиш, що там, на екрані, діється щось дивовижне, щось незвичайне. І коли ми входили, для мене це було наче потрапляння в сакральний простір, у якесь святе місце, де світ довкола мене, здавалося, поставав пересотвореним і зіграним.

Що такого було в кінематографі? Чим він був такий особливий? Думаю, за всі ці роки я знайшов для себе декілька часткових відповідей на це запитання.

Насамперед, це – світло.

Без сумніву, світло – це початок кінематографа. Це – основа, адже фільм твориться зі світла, і його й досі найкраще переглядати в темних приміщеннях, де є лише одне джерело освітлення. Але світло є також початком усього. Більшість мітів про створення світу починаються з темряви, і справжній початок приходить зі світлом, яке означає творення форм. І воно провадить до відмежування одного від іншого, а нас – від решти світу. Розпізнавання зразків, подібностей, відмінностей, називання речей – інтерпретування світу. Метафори: бачити щось «у світлі» чогось іншого. Ставати «просвітленим». Світло – осердя того, ким ми є і як себе розуміємо.

А далі...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!