Микола Рябчук
Жовтень 2008

Інституційний дизайн для «сірої зони»

Paul D’Anieri, Understanding Ukrainian Politics. Power, Politics, and Institutional Design, Armonk NY & London: M. E. Sharpe, 2007.

 

Згадка про «інституційний дизайн» у назві книжки навряд чи додасть охоти потенційному читачеві цю книжку перечитувати. Ну, хіба що з фахового обов’язку. Вивчення інституцій – доволі розвинена галузь західної політології: щороку з’являються десятки й сотні книжок, тисячі статтей, аби з’ясувати найдрібніші нюанси побудови й функціонування тамтешніх парламентів, урядів, органів місцевої влади, судів, політичних партій, виборчих комісій, законів і підзаконних актів, конституцій, реґламентних правил і норм тощо. Розбиратись, однак, у всіх цих технічних подробицях, нормах, казусах, прецедентах неправникам, неполітикам, небюрократам немає, власне, потреби: західна демократія, як добрий комп’ютер, функціонує, не вимагаючи від користувача розуміння кожного мікрочіпа; досить знати загальну інструкцію й намагатися не порушувати правил користування. Втім, навіть із порушниками ця машина непогано дає собі раду, будучи надійно захищеною від ідіотів, негідників і шахраїв, котрих серед користувачів, як відомо, ніколи й ніде не бракує.

Вивчення інституцій у постсовєтських державах може виявитися, однак, не лише безнадійно нудною, а й безнадійно схоластичною справою, позбавленою будь-якого практичного глузду – приблизно у тому самому сенсі, що й вивчення прав і свобод совєтських громадян за параграфами сталінської конституції. Нерозуміння віртуального характеру більшости інституцій та інституційних норм у совєтському, а почасти й постсовєтському світі раз у раз грає лихі жарти із західними дослідниками. Один із них, пригадую, із докладними цифровими викладками та діяграмами аналізував зміну партійних репрезентацій у киргизькому, українському та вірменському парламентах 1990-х років, роблячи, врешті, глибокодумний висновок про слабкість української демократії на тлі вірменської та киргизької, оскільки за кожним новим скликанням в українській Верховній Раді з’являється надто багато нових партій і блоків, натомість надто багато старих зникає.

Пояснити західним людям, що позначуване і позначник у постсовєтському світі далеко не завжди відповідають одне одному, буває так само важко, як і розтовкмачити різницю між німецькою соціял-демократією та українською «об’єднаною», чи, скажімо, між компетентністю й непідкупністю американського Верховного суду й українського Конституційного, не кажучи вже про який-небудь Печерський, Мукачівський чи Єнакієвський. Апокрифічна реакція американського президента на інформацію про ҐУЛАҐ чи Голодомор могла би правити за своєрідний епіграф до чималої частини давнішої совєтології: «Я не вірю в усі ті злочини, які приписують Сталіну! Коли б це бодай почасти було правдою, його б ніколи не переобрали!..».

Віра в силу писаних правил, законів і формальних інституцій породжує в багатьох західних фахівців дещо наївне переконання, що саме за допомогою всіх цих речей можна змінити світ: збудувати демократію в Іраку й Афганістані, приборкати непотизм і корупцію в Україні, утвердити верховенство права в Росії, Ніґерії та Буркіні-Фасо.

Пол Д’Аньєрі, на щастя, не поділяє таких ілюзій, хоча й розуміє, що інституційні зміни (насамперед – ефективний розподіл влад, стабільний авторитетний парламент і незалежне судівництво) є необхідними, хоч і недостатніми умовами будь-яких успішних реформ. А головне – він чудово усвідомлює віртуальний характер політики і більшости інституцій у постсовєтському світі; він знає, що реальна політика й реальні владні відносини тут часто мають неформальний характер і що леґітимізуються вони насамперед на нормативному рівні, а не інституційному. Все це вигідно відрізняє його книжку «Розуміння української політики: влада, політика та інституційний дизайн» від багатьох традиційних «інституціялістських» текстів – досить часто глухих і сліпих щодо нормативних, культурно-антропологічних, дискурсивних та інших аспектів...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!