Остап Сливинський
Квітень 2013

Інтелектуал, волоцюга, мандрівник

Юрій Андрухович, Лексикон інтимних міст, Чернівці: Meridian Czernowitz, 2011.

Василь Махно, Котилася торба, Київ: Критика, 2011.

Ігор Померанцев, Винарні. Поезії, проза, есеї. Переклад з російської Олександра Бойченка, Діани Клочко, Елеонори Соловей. Київ: Майстер книги, Чернівці: Meridian Czernowitz, 2011.

 

«Серед людей, які пишуть про подорож, порівняно небагато тих, хто справді подорожує, – сказав якось Ришард Капусцінський. – Бо людина за своєю природою, за своєю суттю є такою істотою, яка не любить подорожувати. Люди воліють не подорожувати, їм це не подобається. Якщо мають змогу, то уникають мандрівки».

Чи мав рацію польський віртуоз репортажу і один із найзавзятіших мандрівників своєї епохи? Чи немає в його словах звичайної поблажливости людини, осмаленої небезпеками дороги, до всіх, хто обрав осіліший спосіб життя?

На перший – і наївний – погляд, те, що сказав Капусцінський, геть розминається з реальністю. Про яку нехіть людей до подорожування може йтися, якщо, за статистикою, кількість осіб, які торік здійснили туристичну подорож, наближається до мільярда, а кожен п’ятнадцятий працівник на планеті зайнятий у туристичному бізнесі? Навіть кількість представництв тураґенцій на вулицях наших міст може здатися наочним спростуванням такого твердження.

Але чи варто полемізувати з Капусцінським, махаючи звітами Всесвітньої туристичної організації? Чи про те саме мова? Навіть побіжного погляду досить, щоб зрозуміти: вже саме поняття «подорож» містить багато суперечностей.

Вочевидь, важко назвати «мандрівником», скажімо, нелеґального втікача з Африки, який разом із сотнями таких, як він, на непристосованому човні долає хвилі Середземного моря в бік омріяного европейського берега, наражаючи себе на смертельну небезпеку.

Але чи можна назвати «мандрівником» і того, хто летить на зручний курорт чартерним рейсом, щоб, перебувши відпустку в ареалі пляжу й готелю, безпечно й швидко повернутися додому?

Певна річ, це – крайні приклади, які демонструють граничний ризик і максимально можливу безпеку, глибокий розпач і таку безтурботність, яку лише може дозволити собі людина в сучасному світі; життєвий вибір і коротку перерву в повсякденній рутині. Втім, ці полярно протилежні приклади тотожні в одному: якраз пересування в просторі, себто дорога, є найменш суттєвим і найменш бажаним елементом кожного з цих починань. Дорогу треба якомога безболісніше перебути, аби дістатися мети. В обох випадках, для обох «псевдо-мандрівників» найкраще було б, якби необхідність пересування в просторі взагалі відпала.

Звідси випливає, що подорож, як і підказує етимологія слова, – це дорога par excellence.

Акцентована дорога, дорога, яку переживаєш, а не перебуваєш – чим вона насправді є? Можна б сказати, що насамперед – тимчасовою неналежністю до жодного місця, таким коротким перебуванням у кожній точці простору, що воно не дає влитися у цей простір, хоч ненадовго з ним ототожнитися, пережити бодай ілюзію оселення. Мандрівник – це той, хто приймає цю неналежність як дар, а не кару. Але бездомність подорожнього – один із тих дарів, які прийняти нелегко, один із «важких дарів».

Щоб оцінити можливість оселення, треба принаймні зупинитись і роззирнутися; місце виникає для нас там, де зупиняється рух краєвиду. Спинившись, ми знов починаємо вписувати себе в структури минулого і майбутнього, будуємо плани, згадуємо обіцянки. Тут-і-тепер дороги відступає перед сталістю тимчасового дому, яким може обернутися для нас будь-яке місце зупинки. Буття відступає перед екзистенцією. Хотілося б сказати: час дороги є своєрідною перервою в екзистенції, коли ми, забуваючи пережите і відкладаючи набік очікування, розчиняємося в плинності, змінності й невловності існування.

Але, здається, це було би певним перебільшенням: подорож усе-таки не є самозабуттям. Вона радше є розведенням буття та...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!