Світлана Ославська
Грудень 2017

Інтеліґенція як «терористична загроза»

Якщо ви підписані на новини від міжнародних профспілок журналістів чи науковців, то мало не щотижня отримуєте новини з Туреччини. Чергові заарештовані, ув’язнені, звільнені з роботи. За півтора роки, що минули від спроби державного перевороту 15 липня 2016 року, турецьке суспільство розділили на «вже-ворогів» і тих, кого ще можуть звинуватити в зраді батьківщини.

Уряд полює на ґюленістів — послідовників та прибічників релігійного лідера Фетхулаха Ґюлена, якому приписують організацію спроби путчу. Заодно із тими, хто справді є лояльним до Ґюленового руху, влада Туреччини спрямовує репресії на опозиційних інтелектуалів, на тих, хто підіймає незручні теми минулого чи сьогодення, як-от геноцид вірмен чи конфлікт із курдами. Тож переслідування зачепили критичних до влади шкільних учителів і журналістів, письменників і науковців, університетських працівників та лікарів.

І хоча спроба ґюленістів захопити владу влітку 2016 року була невдала, її наслідки дуже виразні. Тисячі ув’язнених і звільнених із роботи — результат кампанії пошуку зрадників, що відбувається за умов надзвичайного стану по всій країні. Можна почути, що якби ґюленістський путч таки виявився успішним, ми спостерігали би сьогодні ті ж репресії, просто накази віддавав би не президент країни Реджеп Таїп Ердоґан та його партія «Справедливість і розвиток», а інші діячі.

Думки після Ґезі

Протягом минулих двох років я спілкувалася з турецькими науковцями, освітянами, працівницями сфери культури, журналістками. Пояснюючи нинішню ситуацію в країні, чимало з них розпочинали оповідь словами «після Ґезі», маючи на увазі протести 2013 року в парку Ґезі на площі Таксим у Стамбулі. Той громадянський підйом аналітики називали відгомоном Арабської весни, за ним уважно стежили міжнародні медії, зокрема українські (а за пів року громадянське піднесення ми побачили й в Україні).

Мої співрозмовники й співрозмовниці говорили, що після протестів у парку Ґезі — мабуть, як і після будь-яких потужних громадянських протестів — спостерігали в суспільстві величезну мотивацію до змін і відчуття, що громадяни здатні самі творити ці зміни. У різних спільнотах — чи то художній, чи то науковій — люди об’єднувалися, відчуваючи солідарність, і планували, як реформувати наукове чи мистецьке життя.

«Після Ґезі був великий емоційний стрибок. Ми побачили, що можемо боротися — працею, а не насиллям», — розповідала навесні 2017 року про настрої мистецького середовища арт-менеджерка зі Стамбула Саліха Явуз. Під час нашої розмови — тобто на четвертий рік після протестів на Таксимі, за вісім місяців після невдалої спроби державного перевороту й за місяць до референдуму, який відбувся в умовах надзвичайного стану і збільшив повноваження президента країни, — вона мала відчуття, що громадянський підйом відчутно притиснено. «Ми побачили, що насправді не здатні багато змінити. Уряд робить, що йому заманеться, а ми не можемо його спинити».

Справді, сьогодні в Туреччині не збираються великі демонстрації. Люди бояться виходити не лише на протести, а й загалом у публічні місця. З одного боку, некомфортне відчуття, що можна легко потрапити до в’язниці, а з другого — страх терактів. Протягом 2016–2017 років у Стамбулі й Анкарі їх сталося близько десяти.

Водночас це не означає, що людей остаточно залякано. Наприклад, 8 березня в центрі Стамбула відбувається жіночий марш, протягом зими й весни в Анкарі протестують звільнені з роботи освітяни. У ніч, коли відбувалася спроба перевороту й на вулицях Стамбула та Анкари були справжні танки, стріляли солдати, а над містом літали військові літаки, налякані люди ховалися під ліжками. А наступного дня ті самі люди вже були на базарі і там-таки продавали свіжий хліб, як згадує Саліха Явуз.

Вона пояснює, беручи з вази на столику в кав’ярні тендітну квітку: «Ця троянда гарна, але й люди перебувають у в’язницях. Це дві реальності. Ми мусимо працювати, мусимо жити, мусимо любити, мусимо плакати, — все...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!