Ольґа Карпова
Грудень 2009

Історія з ортографією

Усі погоджуються з тим, що ортографія має бути стабільною, зручною, не суперечливою*. Правопис російської мови не становить винятку, тож проблема його поліпшення не втрачає актуальности. І хоча у XX столітті російська мова зазнала кілька «хвиль» правописних змін, на теоретичному рівні проблемою не лише наукової розробки, але й практичного комплексного запровадження ортографічних новацій у Росії займалися доволі мало. Те саме можна сказати про сучасні Францію, Німеччину, Україну, Чехію, де реалізація правописних реформ також наразилася на спротив освіченого населення.

Питання ортографії в модерних суспільствах виходить за рамки ужиткової лінґвістичної чи освітньої проблеми, бо вона, так само як прапор і гімн, є символом державної єдности: недарма найяскравіші реформи мови пов’язані зі зміною політичного ладу (в історії Росії це і Пєтровські перетворення, і реформа 1917 року, проведена завдяки аж двом революціям). За Новітнього часу потреба уніфікації письма в освіті та діловодстві пов’язана з загальною реґламентацією діяльности соціяльних і державних інститутів. Наука (лінґвістика) виконує при цьому експертну та леґітимаційну роль в ініціятивах держави з наведення ладу («розвиток національної мови»); скажімо, вже з XVII століття з’являються спеціяльні органи кодифікації мови – Академії чи відділення національних Академій наук, які відповідають за складання та видання словників тощо.

В обговореннях цих новацій використовують два значення терміна «ортографічна реформа». Вужче, коли реформа – це тільки значні зміни правопису (тоді за реформу у XX столітті можна вважати лише проєкт, ухвалений у 1917 році), і ширше, коли реформою називають будь-які пропозиції щодо зміни чинних норм правопису (у цьому разі реформою можна назвати також проєкти 1956, 1964 і 2000 років). Пересічному письменному носієві мови реформою бачиться все, що змінює звичні написання та правила.

Зміни, ухвалені в 1917 році, запровадили нові засади організації російського письма й помітно змінили його зовнішній вигляд. Проєкт фонетичного письма 1929–1930 років також став би такою реформою, якби його було ухвалено. Більшість проєктів 1930–1950-х років і повне зведення 1956 року, яке завершило їх, уточнили принципи ортографії та пунктуації й упорядкували їх реалізацію на письмі, хоча з деяких питань було прийнято природні для ортографічної системи живої мови компромісні рішення. Такий самий напрямок пропонував проєкт 1990–2000-х років, який брав до уваги нову лексику, письмову практику й дослідження мови за минулі пів століття. Дещо осібно стоїть проєкт 1964 року, бо в ньому повніше зреалізовано фонематичний принцип російського письма, його творці відмовилися від деяких компромісів і це мало би зробити деякі варіянти написання послідовнішими й тому зручнішими для навчання та «використання».

Міркуючи далі про можливості й чинники успішної ортографічної реформи, ми послідовно розглядатимемо позиції лінґвістів, механізм вироблення й ухвалення змін правопису, роль держави та соціяльних чинників, ставлення до реформи різних груп користувачів і прогнози щодо майбутніх змін.

Проєкти зміни ортографії з лінґвістичного погляду

1. Реформа 1917 року

Початок XX століття приніс давно очікувані зміни в російській ортографії. Головні віхи того, що ми називаємо реформою 1917 року,– рішення Ортографічної комісії Академії наук 1904 і...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!