Віра Агеєва
Травень 1999

Хто боїться привиду матріархату?

Читання деяких статей та інтерв’ю часом залишає враження, то в Україні відбулася могутня феміністична революція, і тепер із її жахливими наслідками з останніх сил борються лицарі Справжньої, Великої, патріархальної/патріотичної культури. І хоча в нас досі не вийшло жодної, скажімо, літературознавчої монографії, написаної на засадах феміністичної критики, та й соціологічних, філософських, культурологічних публікацій не надто багато, – агресивний сиротив і неприйняття будь-яких феміністичних теорій просто вражають.

Ґротескний образ феміністки в останньому романі Юрія Андруховича «Перверзія», в міру дурної і не в міру войовничої шукачки сексуальних втіх Лайзи Шалайзер, з’явився, мабуть, закономірно: певна закомплексованість персонажів, брутальність у ставленні до жінок і хворобливе бажання самоствердитися їхнім коштом відчутне в усіх текстах цього автора. Жінка тут представлена з погляду чоловіка, який бачить у ній перш за все (а часто й лише) сексуальний об’єкт, засіб задоволення власних потреб і компенсації всіх життєвих невдач та негараздів. Було б загалом цікаво простежити, яку сучасній белетристиці (здається, й у поезії також) утверджується патріархальна маскулінність, образ чоловіка, який пов’язує власне самоствердження лише з приниженням жінки.

Феміністична теорія в гуманітарних науках – нині одна з найцікавіших і найдинамічніших. Але в нас фемінізм сьогодні уявляється якимсь привидом: ніхто його й не бачив, але очі у страху великі, і ось уже постають жахливі перспективи жіночої «загрози» чи й тиранічного матріархату. В симптоматичному ряді – десь між нудизмом і трансвестизмом – влаштувала обговорення проблем фемінізму телевізійна передача «Табу» (табуйованою названо тему, на яку написано тисячі монографій, статей, проведено безліч конференцій і дискусій у цілому світі – додатковий штрих до українських реалій). Толерантний Володимир Полтавець намагався в кінці передачі нагадати аудиторії, що фемінізм як течія в гуманітарних науках має значні інтелектуальні набутий, весь час пробувала перевести розмову в якесь цивілізованіше русло Ніла Зборовська, – але їм майже не вдалося змінити балаганно-пліткарське зосередження на потребі президента-гермафродита, яку відчуває Микола Вересень, і подібних тонкощах.

І от іще одна цікава нагода поміркувати про привид грізного фемінізму на наших теренах: інтерв’ю з В’ячеславом Медведем у березневому номері «Кур’єру Кривбасу». Здається, ґрунтовну, відкривавчу й справді багато в чому дискусійну книжку Соломії Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі» українські інтелектуали (маю на увазі принаймні тих, хто прилюдно обурюється прочитаним) розгорнули лише па тих кількох сторінках, де йдеться про листування Лесі Українки й Ольги Кобилянської та про «лесбійську фантазію» двох видатних письменниць. Так, для них заперечення патріархальної культури, патріархальної маскулінності було пов’язане, зокрема, і з бісексуальністю, з протестом проти ґендерних стереотипів, загалом, зі зміною уявлень про індивідуальну свободу й можливість індивідуального саморозкриття й творчого самоствердження для жінки. Чомусь у нас патріотизм і «народознавство» майже неминуче пов’язуються з якимось майже патологічним антизахідництвом.

Деякі Медведеві тези ніби взято зі шпальт більш як столітньої давності, зі статей Нечуя-Левицького, який полемізував проти драгоманівської тези про те, що перед українською культурою стоять ті ж самі завдання, які розв’язують інші європейські народи. «Наскільки я особисто знаю, – авторитетно запевняє Медвідь, – і спостерігаю за настроями мешканців села, міста, хутора, електричок та вокзалів (цікаво, хто це мешкає в електричках? – В.А.), наважуся сказати, що такий інтерес є. З нашим читачем не може відбутися наглої американізації. Справа лише в ціні книжки. Треба, щоб видавці ризикували. Адже народ той самий залишився – той, що плакав над “Марусею” Квітки-Основ’яненка». Йдеться про інтерес «народу» до читання, про видання «народної...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!