Тамара Гундорова
Серпень 2012

Хто боїться Вєрки Сердючки?

Фемінізація посттоталітарної культури

Посттоталітарна культура, яка приходить на зміну тоталітарній совєтській культурі, має всі ознаки культури транзитної. Її ж прикметами є, зокрема, дестабілізація соціяльних, етнонаціональних, ґендерних ознак і нове символічне впорядкування соціокультурного поля, у якому поважну роль відіграють медії та популярна культура. Варто зауважити, що особливо часто опосередкувальну і водночас трансґресивну роль у процесах соціокультурного перекодування виконує категорія ґендеру. Ґендерні аспекти загалом відіграють значущу роль у культурах посттоталітарного типу. Спробуємо проаналізувати, як зміна ролей, смислів і мітів у посттоталітарній українській культурі початку XXI століття пов’язана з ґендерними питаннями, як ґендер набуває перформативної та імаґологічної форми і як відбувається фемінізація транзитної культури. Для цього зупинюся на двох ґендерних іміджах, які набули популярности в посттоталітарний період в Україні: на попкультурному образі Вєрки Сердючки та політичному іміджі Юлії Тимошенко.

На перший погляд, маємо цілковито протилежні постаті: Юлія Тимошенко – реальна публічна особа, яка належить до вищого світу політичнобізнесової еліти, успішна бізнес-жінка, колишня прем’єр-міністр, майже сакральна особа в нинішній Україні. Вєрка Сердючка натомість – повна протилежність Юлії Тимошенко, а саме: один із найвиразніших продуктів української поп-культури кінця XX століття, вигаданий персонаж, що його грає переодягнений у жіночий одяг чоловік, образ бурлескний і профанний, який хтось сприймає як пародію на українську жінку, а хтось – як східнослов’янський еквівалент «звичайного народу».

Однак, попри цю протилежність, Тимошенко і Сердючка мають чимало спільного. По-перше, безперечно, що і Тимошенко, і Сердючка є символічними ідентичностями, які стали показовими для українського соціюму кінця минулого і початку нинішнього століття. По-друге, обидва образи мають виразну ґендерну, а саме фемінну природу і представляють ґендер як перформенс та фіксують його театралізацію; по-третє, вони у тій чи тій формі є продуктом популярної культури з її наголосом на образності, тобто є продуктом іміджології; почетверте, обидва образи використовують глибинну архетипну символіку, пов’язану із жіночими ролями в традиційному соціюмі, й апелюють до сексуальности; по-п’яте, обидві постаті виконують не лише трансґресивні, але й терапевтичні функції у транзитному посттоталітарному українському соціюмі; і нарешті, по-шосте, обидва образи виразно експлуатують асоціяції, пов’язані з минулими совєтськими часами.

Починаючи від 2001 року, Юлія Тимошенко як лідерка політичного об’єднання БЮТ (Блок Юлії Тимошенко) разом зі своїми іміджмейкерами послідовно культивує власний публічний образ і при цьому активно використовує жіночі ґендерні коди. Ідеться не просто про залучення ґендерних характеристик, що їх традиційно приписують жінкам, а про свідоме маніпулювання і гру з ними. Так здійснюється досі не практикована в Україні тенденція щодо ґендерної приватизації політичної партії. Жінка, котра в традиційному соціюмі перебуває в тіні, не лише стає на чолі партії, але перетворює власний імідж на символ партії, створений за законами популярної культури, подібно до образів поп-зірок. У створенні зіркових образів, як відомо, важливу роль відіграють візуальні індекси, котрі здебільшого мають вторинну природу, тобто їх запозичують із арсеналу вже наявних культурних образів, і вони на підсвідомому рівні апелюють до певних мітів, що їх легко сприймає соціюм.

Атрибутами публічного образу Тимошенко є коса, білий колір, червоне серце, а також слоґан партії БЮТ, близький до космополітичного beauty. Використані культові асоціяції мають гібридну й еклектичну природу. Їх також запозичено з арсеналу відомих культурних образів: підкреслено жіноча фігура нагадує про ляльку Барбі; послідовне асоціювання з «білим і пухнастим» образом передає враження майже дитячої невинности...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!