Марко Роберт Стех
Березень 1999

Хто хоче відродитися, мусить померти

Юрій Андрухович. Перверзія. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997;

Валерій Шевчук. Око Прірви. Київ: Український письменник, 1996;

Іздрик. Воццек. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997;

Юрко Гудзь. «Не-Ми». Кур’єр Кривбасу, 1998, чч. 102 і 103.

Загадка джерел і механізмів самоусвідомлення людини, визначення (бодай приблизне) природи і меж того, що становить якщо й не об’єктивну сутність, то принаймні наше відчуття і сприйняття особистого «я», окреслення кордонів (якщо такі кордони взагалі існують), що за ними «я» кінчається, а починається «Інше» («Не-Ми», сказав би Юрко Гудзь) – усе це, напевне, назавжди залишиться таїною, якої не зможуть повністю «приручити» ні наукові теорії, ні релігійні догми. А водночас, попри «безнадійність» своїх дослідів, людина ніколи, мабуть, не покине шукати «самої себе», бо прагнення-інстинкт до самовизначення – це один із найголовніших, якщо не найголовніший імпульс розвитку людської свідомості.

Це якоюсь мірою стосується і суспільних груп та цілих народів, що в переломних періодах своєї історії відчувають потребу ґрунтовного переосмислення й нового визначення своєї ідентичності, свого колективного «я» поняття ще ефемернішого, ніж «я» індивіда, а проте помітного на тлі історичного розвитку людських спільнот. І, як у випадку окремої особистості, одним із виявів, а водночас і засобів для спостерігання процесу колективного самоусвідомлення, є творча діяльність людини, зокрема сфера, яку умовно називаємо мистецтвом. Адже, без сумніву, взаємопроникання «я» та «Іншого» виводить реальність більшості мистецьких творів поза межі особистого світу творців – у сферу колективних змістів. Тут, зрештою, і джерело вічних дилем мистецтва: наскільки твір залежний від свідомості творця й збігається з його особистим розвитком, якою мірою «я» можна вважати автором твору, і навіть – чи творець може й повинен залишатися «собою» в творчому процесі й у житті взагалі?

1.

В українській літературі 1990-х років мотиви самовизначення-самоусвідомлення часто виявляються у спонтанних поверненнях до архетипових тем-моделей переломного стану, з них найпоширенішими є мотиви смерті й воскресіння. Одна з найвиразніших таких моделей відображена в «Перверзії» Юрія Андруховича. Герой роману принципово позбавлений чітко окресленого «я», неодноразово зазначено, що Стах Перфецький – одне з багатьох його імен (тобто й особистостей). «А всього імен його було сорок і жодне з них не було справжнім, бо справжнього не знав ніхто, навіть він сам», – і «сорок», як автор люб’язно пояснює, – символ нескінченної кількості.

Дехто (наприклад, Майкл Найдан) сприймає це як симптом кризи особистості людини нашого часу, а конкретніше кризи особи в пострадянському суспільстві, і це, без сумніву, переконливо. Втім, мотив майже вольової відмови від «я» в романі такий уперто послідовний, що мимоволі згадується фраза великого німецького актора першої половини XX століття Вернера Кравса – той казав, що став актором, «щоби не бути “я”» – і коментар Ігоря Костецького: «Тут, либонь, суть усієї мудрості мистецтва і не тільки мистецтва театру. Занадто вузькі межі відвела природа людині в її фізичній оболонці. Бути чимось поза собою, цього владно вимагає від неї Творець її духу». І традиція театру, яку представляють і Кравс, і Костецький, пропонує інше розуміння явища свідомої відмови від «себе», натякаючи, що Стах – персонаж-маска, і не тільки в психологічному, а й у філософському сенсі, і саме ця властивість допомагає йому стати моделлю процесів ширших, ніж розвиток-переживання окремої особистості.

Взагалі, паралель між прозою Андруховича і театром цілком природна. Його романи – дуже «театральні». Не лише завдяки живій драматичності їхніх сюжетів, і навіть не через тематичне вплетіння театральних дійств (від «військового перевороту» в «Рекреаціях» до опери «Орфей у Венеції» в «Перверзії»),...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!