Олександр Мотиль
Травень 2012

То хто тут у нас екстремісти? Життя без екстремізму: норма

З англійської переклала Оксана Снігур за публікацією на сайті openDemocracy: World Affairs Journal: Alexander J. Motyl. «Extremism in Ukraine» (13.04.2012)

Які українські політичні партії можна назвати екстремістськими? Більшість укаже на праву партію «Свобода» під проводом харизматичного демагога Олега Тягнибока. І в тому є рація. «Свобода» – ксенофобська, радикальна й антидемократична, а це три визначальні ознаки екстремізму.

Але рація в тому лише часткова. Не менш радикальними, не менш антидемократичними й не менш ксенофобськими є дві інші політичні групи: Комуністична партія та Партія реґіонів. Досить згадати, що українські комуністи дотепер є сталіністами і пишаються цим. Що ж до реґіоналів, то за два роки їхнього правління вони принизили українську мову, культуру й ідентичність до рівня Бантустана, загострили тертя між україно- та російськомовними, умисно просували російський шовінізм та екстремізм «Свободи», успішно нейтралізували демократію, віддали економіку до рук жадібних корупціонерів, обмежили громадянське суспільство та зруйнували свободу слова й зібрань. Якщо це не екстремізм, тоді я не знаю, що це. Всупереч заявам президента Віктора Януковича про його поміркованість, факти свідчать, що він екстреміст par excellence.

Проте ці факти не відображають повної картини. Врешті-решт, «Свобода» здобула якихось 0,76% на парламентських виборах 2007 року. Вона має вплив у Тернопільській області й у Львові, але вона, попри запевнення Тягнибока, навряд чи колись розширить загальноукраїнську підтримку більше ніж до 5%. П’ять відсотків – це означає багато, але це мізерна кількість. Зовсім не така, як у комуністів, які набрали 5,39% на парламентських виборах 2007 року та 38% на президентських виборах 1999 року. І не така, як у Партії реґіонів, яка отримала 34% на парламентських виборах 2007 року та лідер якої Віктор Янукович набрав 49% на президентських виборах 2010 року. Оскільки Януковичева партія ефективно поцупила електорат у комуністів, її можна вважати неідеологічною версією колишньої комуністичної машини. Комуністи були екстремістами, бо це був найкращий спосіб побудувати сталінізм; реґіонали екстремісти, бо це найкращий спосіб красти. Оберіть самі менше зло.

Хай би якою одіозною була «Свобода», основна екстремістська загроза йде не від неї, а від комуністів та реґіоналів. Реально, якщо лише ви не вірите у дива, «Свобода» ніколи не стане однією з основних політичних сил, тоді як реґіонали нею є і ще довго залишатимуться. Ба більше, екстремізм реґіоналів здебільшого і відповідальний за збудження екстремізму «Свободи». Мораль для українських демократів, отже, має бути проста: уникати співпраці з екстремістами всіх мастей, чи то свободівцями, чи то реґіоналами, чи то комуністами.

На жаль, реальність складніша. Реґіонали при владі й зроблять усе, щоб утримати її. Чи повинні демократи самоусунутися і протистояти їм, і відтак втратити будь-який вплив на перебіг подій, чи вони повинні співпрацювати – чи, може, краще слово: кооперуватися – з ними, сподіваючись зробити їхній екстремізм поміркованішим? Від влади голова може піти обертом, і Янукович добре знає, що він може кооптувати демократів, запропонувавши їм символічно важливі посади у своєму режимі. Із другого боку, може бути певна користь від інфільтрації у режим та спроби змінити його зсередини.

Хто має рацію? Зрозуміло, що обидві позиції – це ризик. Принципова опозиція до влади реґіоналів може виявитися правильним рішенням, а може привести демократів до безсилля. Прагматична кооперація може бути ефективною, але може знеславити кооператорів як колабораціоністів. Петро Порошенко, мільйонер-кондитер та колишній хороший хлопець, просто приєднався до уряду Януковича як міністр економічного розвитку й торгівлі. Він, вочевидь, думає, що співпраця з екстремістами може допомогти занепалій українській економіці. Якщо ви згодні, купуйте цукерки «Рошен»....

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!