Павло Роберт Маґочій
Квітень 2000

Кінець національних держав

1.

Революції 1989 року принесли нову надію Європі. Після майже півстолітнього поділу континенту на дві частини Берлінська стіна завалилася, залізна завіса піднялася, – й усім здалося, що десятиліттям штучного поділу нарешті настав край. В останні місяці 1989 року європейці разом з усім світом зворушено спостерігали, як свобода в усіх своїх мовних варіантах – Freiheit, svoboda, szabadsag, libertate – кінець кінцем стала реальністю для «другої половини» континенту.

Революції 1989 року були, безперечно, зумовлені динамічними змінами, що їх відважно започаткував 1985 року Ґорбачов в СССР, а відтак і в міжнародній політиці. Про всі ці події чимало вже сказано й написано, і багато що виглядає вже тривіальним. Проте навіть найзавзятіші скептики, пам’ятаючи про стихію руйнівних сил нинішнього століття, навряд чи заперечать, що ті події таки посіяли в їхніх душах певні надії на краще майбутнє людства.

А тим часом – як вилинув 1989 рік на різні народи й народності в Центрально-Східній Європі? Чи поліпшила багатохвальна свобода становище національних меншин?

Відповісти на це можна і «так», і «ні». «Так» – якщо йдеться про право осіб говорити без страху, не криючись ходити до церкви, синагоги чи мечеті, вести приватну торгівлю чи подорожувати до країн, доти переважно званих «загниваючим капіталістичним Заходом». Проте, з іншого боку, нам доведеться відповісти «ні», якщо йдеться про групові права національних меншин.

Причиною цього є нова урядова політика. З одного боку, представники меншину Центрально-Східній Європі як приватні особи отримали змогу діяти справді вільно, але з іншого боку, як певні спільноти, вони великою мірою втратили ту державну підтримку, яку мали від комуністичних режимів. Понад чотири десятиліття ці режими контролювали життя національних меншин, але водночас і суттєво його субсидували.

2.

Марксистсько-ленінські ідеологи передбачали, що національні відмінності і, зрештою, самі нації поступово зникнуть на вищій стадії соціополітичного розвитку – в так званому «комунізмі». З різними народами це мало статися в різний час, залежно від їхнього історичного розвитку. Але поки тієї історичної стадії не досягнуто, національним культурам великодушно дозволили розвиватися. Зокрема, особи не мали б зазнавати дискримінації через своє національне походження, – адже така дискримінація, зрештою, могла бути тільки спадщиною феодального та буржуазного минулого, коли правлячі класи, щоб утримати владу, гнобили пролетаріат економічно й часто національно. Тому, вважав Ленін, доки не досягнуто міжнародної єдності пролетаріату, яка настане на кінцевій історичній стадії комунізму, доти мови та культури національних меншин, що проживають у країнах трудящих, мають бути захищені й заохочувані. Отож не дивно, що завдяки ленінській національній політиці багато народів СССР уперше за час свого існування отримали внормовані літературні мови, закріплені в системі освіти.

Новопосталі комуністичні режими в Центрально-Східній Європі вкупі з багатьма іншими совєтськими взірцями перейняли й ленінське правило захисту національних меншин. Чи не найповніше принцип національної рівноправності було запроваджено в тітовській Юґославії, а також у Чехословаччині та Східній Німеччині. Інші совєтські держави-сателіти з чисельними національними меншинами – Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія також були зобов’язані дотримуватися засад рівноправності своїх різноетнічних громадян. Але на практиці кожна з них робила все можливе, щоб обмежити розвиток меншин, тому становище українців та німців у Польщі, німців, циганів та словаків в Угорщині, угорців та німців у Румунії, турків і македонців у Болгарії важко назвати добрим навіть за часів найсильнішого виливу СССР на уряди цих країн у 1950–60-х роках.

Тим часом Юґославія, Чехословаччина та Східна Німеччина, коли не брати до уваги утискування хорватів у СФРЮ до 1956 року й не зовсім прихильного...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!