Віра Агеєва
Листопад 1999

Кінець веґетативного існування

Мілена Рудницька. Статті. Листи. Документи. – Львів, 1998.

Сьогодні навіть фахівцям-історикам чи політологам, можливо, мало що скаже ім’я Мілени Рудницької. Є нагода заповнити цю прикру прогалину: виданий у Львові восьмисотсторінковий том, який уклала Мирослава Дядюк, уміщує статті, документи, спогади, що дають уявлення про різногранну й масштабну постать блискучої журналістки, політичної та громадської діячки, котра брала участь у численних важливих міжнародних акціях і представляла інтереси України в багатьох європейських організаціях і зібраннях.

Найцікавіші тут, очевидно, матеріали, пов’язані з Союзом українок (книга, до речі, вийшла завдяки фінансовій підтримці Союзу українок Америки), з історією жіночого, феміністичного руху загалом. Хоча є вже й деякі ґрунтовні історичні дослідження (зокрема монографії Марти Богачевської-Хомяк «Feminists Despite Themselves» та «Білим по білому»), знаємо цю історію уривчасто, переважно у зв’язку з біографіями Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Наталі Кобринської, Катрі Гриневичевої, інших письменниць першої половини XX століття. Мілена Рудницька була ідеологом і організатором жіночого руху, з ним пов’язане саме формування її світогляду й політичних переконань. Належачи до, власне, першого покоління галицьких жінок, котре мало змогу здобути повноцінну гімназійну освіту, Рудницька впродовж 1910–1917 років навчалася в університетах у Львові та Відні, захистила диплом із педагогіки. Жіночий рух вона сама назвала «первісним тереном» своєї громадської діяльності. У 1928–1939 роках Мілена Рудницька – голова Союзу українок, який тоді налічував 80 повітових філій і 1100 сільських гуртків і був справді масовою і надзвичайно впливовою організацією.

Авторитет Союзу великою мірою визначив і політичну діяльність його голови. Вона боронить жіночі інтереси як посол до польського Сейму, активно співробітничає з багатьма міжнародними жіночими об’єднаннями. Сама Рудницька найважливіші пункти цієї співпраці окреслила так: «Як делеґатка Української Парламентарної Репрезентації захищала в Лізі Націй у Женеві українські петиції, зокрема петицію в справі т.зв. пацифікації і петицію у справі голоду на Радянській Україні. Для ознайомлення світової опінії зі становищем українського народу встановила контакти від Української Парламентарної Репрезентації з урядовими і громадськими колами Західньої Европи і виступала з доповідями на міжнародних з’їздах, м.ін. на конґресах національних меншостей (Женева, Берн, Відень), на конґресах Міжпарляментарної Унії, в Королівському Інституті закордонних справ у Лондоні, на мітинґу в Палаті Громад в Лондоні та на міжнародній конференції, скликаній кардиналом Інніцером в 1934 р. у Відні». У передмові до книжки Марта Богачевська-Хомяк наголосила, що ці міжнародні контакти дуже зміцнювали жіночий рух: «Факт, що українська жіноча організація могла брати участь у міжнародних з’їздах й таким чином здобувати українцям доступ на міжнародну арену, яка була звичайно для них закритою, поборював іронію, з якою дехто продовжував ставитись до суспільної активності жінок».

Сьогодні феміністок часто звинувачують у деструктивності, в нехтуванні національними, державницькими ідеями, у непотрібному розхитуванні й так здестабілізованого суспільства. Українська феміністична традиція, яку розвивала й утверджувала Рудницька, – це традиція толерантності й паритетності, взаємодоповнюваності інтересів. Ідеї Рудницької про культуротворчу роль жінки в постпатріархальному суспільстві багато в чому близькі до пізніших висновків Сімони де Бовуар. У статті «Нова доба культури», надрукованій 1919 року у львівському двотижневику «Наша мета», говорилося: «Через довгі тисячоліття будував храм цивілізації і культури виключно мущина. Після свойого мозку і серця, для своєї вигоди, відповідно до своєї потреби і згідно зі своїм смаком сотворив він релігію, мораль, законодавство, науку й мистецтво. Львина частина звичаїв, переконань і пересудів...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!