Григорій Грабович
Лютий 1998

Кохання з відьмами

Твори, що згадуються в цій статті:

Валерій Шевчук. Жінка-змія / Березіль. – X., 1994, ч. 3–6.

Валерій Шевчук. Горбунка Зоя / Сучасність. – К., 1995, ч. 3.

Оксана Забужко. Польові дослідження з українського сексу. – К.: Згода, 1996.

Образ відьми – один із найдавніших архетипів у людських культурах і суспільствах. Він збуджує найрізноманітніші суспільні та культурні відрухи і, як кожний архетип, визначається передусім своїм психологічним резонансом. Бо родиться він зі стику жіночого й чоловічого, з того таємничого й непізнанного простору, з якого ми всі беремося. Тому-то пов’язані з ним страхи, емоції та спроби пізнавання – повсякчасні.

В сучасній культурології, зокрема в літературознавстві, а передусім у феміністичній критиці, проблема демонізації жінок (що їй великою мірою симетрична демонізація чоловіків) є однією з найнейтральніших. Як видно з моторошного кіносеріалу «Час палення» («The burning Time») і сили-силенної недавніх досліджень і писань, перцепція відьми, пошуки її, тобто полювання на неї, її «відкриття», так би мовити, є архі-драматичним прикладом того, як перцепція статі (gender) і політика статі (gender politics) можуть легко перетворитися на соціопатологію, на планомірну й нещадну війну патріархального суспільства проти жінки, тобто не кожної жінки, а власне жіночого начала.

Чи не найпромовистішим прикладом цього є «Молот відьом» («Malleus Maleficarum»), що його написано й уперше опубліковано 1486 року. До 1669 року ця книжка мала вже 30 видань – німецьких, французьких та італійських – і правила за канонічний стандарт (його авторизував сам папа Іннокентій VIII) для викривання й осудження відьом1. Автори цього документа-посібника, двоє домініканських монахів, ототожнюють тілесність із гріховністю і, що важливіше, жінок із тілесністю, тобто власне з гріхом. Відьма, отже, це просто жінка, жінка як така. Кожна жінка – це потенційна або прихована відьма. «Згідно з “Молотом”, – зазначає Едвард Вітмонт, – жінки переважно мотивовані інтенсивністю почуттів та емоцій. Їхня екстремність у любові й ненависті породжена “тілесною хтивістю ”, бажанням володіти й ревнивістю. “Тілесніші за чоловіків”, вони, насправді, сексуально ненаситні, пихаті, сластолюбні брехунки й спокусниці, готові на ошуканство задля осягнення своїх цілей. Розумово й інтелектуально неповноцінні, неадекватні й “слабкі розумом і тілом”, наділені кволою пам’яттю, “інтелектуально схожі на дітей”, довірливі, забобонні, податливі на всілякі враження й навіювання, з “улесливим язиком”, недисципліновані; одне слово, зовсім схожі на “недосконалу тварину”»2.

Словами самого «Молоту», і в ключі теологічного аналізу:

«Оскільки перше осквернення гріхом, через яке чоловік став рабом диявола, прийшло до нас через акт народження, то в ньому Бог надає дияволові владу більшу, ніж в інших. Бо хоч диявол спокусив Єву на гріх, проте Єва спокусила Адама. І Євин гріх не приніс би нам смерті для душі й тіла, якби не був потім переданий Адамові, що його спокусила Єва, а не диявол. Отож вона гіркіша, ніж смерть. Гіркіша, бо смерть це річ природна й нищить лише тіло, тим часом як гріх, що походить від жінки, нищить душу, бо позбавляє її ласки й передає тіло до суду за його гріхи»3.

Вітмонт слушно додає, що жінконенависництво аж ніяк не є прикметою самого лише Заходу. В законах Ману, які є підвалиною індійської культури, говориться, наприклад, що «жінка зі своєї природи завжди старається спокусити й звести чоловіка... Причина нечестивості – жінка, причина ворожості – жінка, причина приземного...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!