Липень 2014

Коли політики стають паріями

Міжнародна конференція "Мислити з Україною"

Текстова версія авдіо-подкасту третьої панелі: Коли політики стають паріями

17 травня 2014 року (Київ, Дипломатична академія)

Учасники: Даніель Марковіц (модератор), Катрин Кальвайт, Вольф Бірман, Михайло Мінаков, Юрко Прохасько, Карл Шварценберґ, Карл Шльоґель. 

 

Даніель Марковіц

Дякую всім, що завітали. Предмет цієї панелі не є як російським чи українським, так і европейським; він радше універсальний. Тема її звучить так: «Коли політики стають паріями».

Отож спершу – співрозмовники. Пречудове товариство. Я почну зліва, як роблю це завжди. Отож: пан Карл Шльоґель – історик, письменник, автор подорожніх книг, який упродовж цього року писав, зокрема, про Україну, особливо для видання «Die Welt». Поруч із ним – Юрко Прохасько, літературознавець, письменник і перекладач, який також довго займався українськими письменниками і здобув завдяки цьому широке визнання. Поруч із ним – пані Катрин Кальвайт, кореспондентка «Süddeutsche Zeitung», яка в ці місяці підготувала чимало репортажів із України, зокрема зі Сходу України. Праворуч від мене – пан Карл Шварценберґ, який тривалий час був критиком порушення прав людини та комунізму, потім сенатором і міністром закордонних справ Чеської Республіки. Поруч із ним Михайло Мінаков – професор, викладач філософії та релігії в університеті «Києво-Могилянська академія». Нещодавно він також написав статтю «Модель радянської демодернізації». А в самому кінці сидить Вольф Бірман, що тривалий час був критиком режиму НДР, поет, а також співак.

Недавня історія демократії в Україні є за своєю суттю історією приватної мужности. Окремі чоловіки та жінки вирішили зібратися на київському Майдані, а також на інших площах, аби, попри серйозні загрози для себе, виборювати демократію. Унаслідок цієї колективної, але неформальної і в цьому сенсі приватної дії українці вигнали найвпливовішого політика своєї країни, перетворивши його на парію. Громадськість та офіційні інституції натомість (особливо за кордоном, але мені здається, що часом більше й тут) проявили значно менше мужности. Приміром, німецька преса пише про пропаґанду і правду так, наче і перше, і друге – рівнозначні речі. Банки, скажімо, в Англії, зберігають і розміщують кошти, незалежно від того, чи це «чесні» гроші, чи їх накопичили через шантаж і корупцію. Уряди ЕС і США часом говорили красиві фрази, але зробили для України відносно мало якихось конкретних речей, а ще менше конкретних речей зробили проти Росії.

До цієї нестачі суспільної мужности варто придивитися ближче, адже це повертає нас до проблеми парій і в цьому сенсі виявляється значно глибшою та небезпечнішою проблемою, ніж могло здаватися. За старого світоустрою, описаного в Ґроція, устрою, який аж до Першої світової війни здебільшого не викликав спротиву, однією з визначальних рис міжнародного права було те, що коли одна країна нападала на другу, зокрема, й відверто злочинно, треті країни зобов’язувалися зберігати нейтралітет. Навіть відмова вести справи з порушником сама по собі була порушенням міжнародного права, що майже прирівнювалося до оголошення війни. У пакті Келоґа-Бріaна ще без особливого успіху, але після Другої світової війни дедалі успішніше, особливо після заснування ООН, ситуація змінилася. Нині міжнародне право заперечує нейтралітет і дозволяє країнам, ба навіть зобов’язує їх чинити опір тому, хто коїть злочин. Ключовим методом, на якому тримається міжнародне право нового світоустрою, є виключення країн, які скоїли злочин, перетворення таких країн на парій.

...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!