Всеволод Речицький
Лютий 2014

Конституція свободи: Проєкт нової Конституції України

Стаття 46.

1. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

2. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для громадян медичного обслуговування. Мінімальний обсяг безоплатних медичних послуг встановлюється законом.

3. Держава сприяє розвитку лікувальних закладів усіх форм власності, запроваджує й підтримує медичне страхування.

4. Держава зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах всіх наявних ресурсів і можливостей для того щоб забезпечити поступово повне здійснення цього права всіма належними способами.

Стаття 46 проекту Конституції є зміненим, у відповідності до вимог Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права 1966 р., варіантом права на охорону здоров’я. В проекті право на безоплатну охорону здоров’я, як і вищезгадане право на житло, подається як соціальний стандарт на перспективу. Норма не робить безоплатне медичне обслуговування доступнішим для людей, проте вона є реалістичною й не підриває нормативний потенціал решти статей Основного Закону.

Загальні аргументи щодо даного підходу див. у коментарі до статті 45 проекту.

Стаття 47.

1. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я людей довкілля і на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

2. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 47 проекту Конституції є аналогічною за змістом до статті 50 чинного Основного Закону й на цій підставі не потребує пояснень. Окремі особливо важливі елементи даного права одержали розвиток у Розділі п’ятому («Екологічна безпека») даного проекту.

Стаття 48.

1. Шлюб ґрунтується на вільній згоді осіб. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

2. Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

3. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються законом.

Стаття 48 проекту Конституції є майже аналогічною за змістом до статті 51 чинного Основного Закону й на цій підставі не потребує спеціального коментування. Водночас чинну конституційну формулу: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки й чоловіка» тут замінено на більш ліберальну: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді осіб».

Одностатеві шлюби визнаються нині законодавством деяких європейських країн (шість країн світу та два штати США). В одностатевих шлюбах знаходяться окремі працюючі в Україні іноземні дипломати, існує практика укладання одностатевих шлюбів українськими громадянами за кордоном. Зокрема, відомою у нас є проблема одержання спадку одним із членів подружжя, яке раніше уклало подібний шлюб за кордоном.

Стаття 49.

1. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

2. Дитина має право підтримувати особисті взаємини та безпосередній контакт з кожним із батьків, якщо це не суперечить інтересам дитини.

3. Насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

4. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування покладається на державу. Держава може делегувати ці повноваження іншим особам. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність по відношенню до дітей.

5. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації всіх форм власності в діяльності, що пов’язана з дітьми, мають передовсім дбати про інтереси дитини.

6. Діти мають право на повагу, піклування і захист, що є потрібними для забезпечення їхнього добробуту і всебічного розвитку.

7. Діти мають право висловлювати свої погляди вільно; їхня думка має братися до уваги в залежності від віку та ступеня зрілості дитини.

Стаття 49 проекту Конституції є оновленою версією статті 52 чинного Основного Закону. Новий підхід полягає в тому, що до частин другої та шостої даної статті включені норми, передбачені частинами першою та третьою статті ІІ-84 Хартії засадничих прав Союзу.

У першому випадку йдеться про право дитини постійно підтримувати особисті взаємини з кожним із батьків, у другому – про право дитини висловлювати свої погляди вільно. Оновлена редакція норми зобов’язує суб’єктів права брати до уваги погляди дитини на питання, які безпосередньо стосуються її інтересів.

В оновленому варіанті не йдеться про «заборону будь-якого насильства» над дитиною (чинна Конституція), а говориться лише про «заборону насильства над дитиною». В цей спосіб нова редакція норми позбавляється юридичного максималізму.

Стаття 50.

1. Кожен має право на освіту. Загальна середня освіта є обов'язковою.

2. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої та професійно-технічної освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

3. Громадяни мають право вільно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах безоплатно на конкурсній основі.

4. Громадянам, які належать до корінних народів або національних меншин надається відповідно до закону право на навчання рідною мовою або на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

5. Держава зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах всіх наявних ресурсів і можливостей для того щоб забезпечити поступово повне здійснення цього права всіма належними способами.

Стаття 50 проекту Конституції присвячена праву на освіту. На відміну від частини першої статті 53 чинної Конституції, нова редакція права на освіту передбачає, що обов’язковою є не повна середня освіта, а просто середня освіта. Повна середня освіта в державних і комунальних навчальних закладах залишається безкоштовною, але вона перестає бути обов’язковою (примусовою). Не всі люди мають достатні здібності і бажання для того, щоб засвоїти програму повної середньої освіти. Завищені вимоги за статтею 53 чинної Конституції призводять до штучного виставляння позитивних оцінок при відсутності необхідних навичок і знань. Нова редакція статті дозволяє кожному безкоштовно одержувати повну середню освіту, але вона знімає юридичний примус до цього. В усьому іншому редакцію права на освіту наближено до вимог частини першої статті 2 та частини першої статті 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права 1966 р.

Формула частини третьої статті 50 проекту стосовно «вільного здобуття вищої освіти» означає, що одержання безоплатної освіти не накладає на випускників університетів обов’язку «відпрацьовувати» освіту роботою за направленням тощо. Такий підхід дозволяє талановитим, але незаможним молодим людям мати таку ж свободу вибору роду занять, яку мають їхні краще матеріально забезпечені однолітки.

Стаття 51.

1. Кожному гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності і авторських прав, а також моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

2. Кожен має право на результати своєї творчості; ніхто не може використовувати або поширювати їх без згоди автора, за винятками, передбаченими законом.

3. Академічна свобода гарантується. Держава усіляко сприяє розвиткові науки та вищої освіти, вільному спілкуванню українських науковців із світовим науковим співтовариством.

4. Культурна спадщина охороняється законом.

5. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, що знаходяться за її межами.

Стаття 51 проекту Конституції присвячена свободі літературної, художньої, наукової і технічної творчості. На відміну від статті 54 чинної Конституції, нова редакція норми гарантує академічну свободу (свободу університетів). Водночас вона говорить про встановлення наукових зв’язків не України зі світовим співтовариством (чинна норма), а про встановлення зв’язків українських науковців зі світовим науковим співтовариством. Тобто регулятивний потенціал норми спрямовується на конкретних суб’єктів – науковців, а не на Українську державу в цілому. Новий припис є краще сфокусованим на суті справи. В усьому іншому дана норма є подібною за змістом до статті 54 чинного Основного Закону.

Для порівняння: як зазначається в статті 207 Конституції Бразилії (1988), «університети користуються навчальною, науковою та адміністративною автономією, а також автономією у розпорядженні фінансами та майном; вони функціонують на основі принципу нерозривності навчання, проведення досліджень і розширення своєї діяльності. Університетам дозволено приймати на роботу іноземних викладачів, фахівців і науковців відповідно до закону». Крім того, як зазначається у статті 16 Конституції ПАР (1996), «кожен має право на свободу слова, що включає… академічну свободу та свободу наукових досліджень».

Стаття 52.

1. Права людини і основоположні свободи захищаються судом.

2. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

3. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до Уповноваженого Національних Зборів України з прав людини.

4. Кожен має право після використання національних засобів правового захисту звертатися за захистом прав людини і основоположних свобод до міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

5. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої, а також належні іншим особам права і основоположні свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 52 проекту Конституції приводить у відповідність до термінології Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. статтю 55 чинного Основного Закону, спеціальних коментарів це не потребує.

При цьому частина п’ята даної статті дозволяє кожному захищати не лише свої власні, але й належні іншим особам права чи основоположні свободи.

Крім того, ця Стаття не вимагає від суб’єкта права обов’язкового використання всіх засобів національного правового захисту перед тим, як звернутися до міжнародних судових установ. Такий підхід є більш прийнятним, враховуючи те, що не кожна людина в Україні може домогтися захисту своїх прав і основоположних свобод у Верховному Суді України.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!