Олександр Мотиль
Грудень 2009

Контрреволюція Януковича

З обранням Віктора Януковича на посаду президента 7 лютого 2010 року Україна офіційно полишила «помаранчеву» еру, окреслену п’ятирічним правлінням Віктора Ющенка. 60-річний Янукович, постраховище народного зрушення 2004 року, відомого як Помаранчева революція, повернувся на політичну сцену, перетворившись із «колишнього» політика, яким він видавався у 2005 році, на очільника держави в 2010-му. Він одразу захопив владні важелі, поставив на керівні посади своїх підлабузників і позбувся більшости культурних набутків Ющенкового президентства. Також Янукович оголосив, що, зберігаючи курс на евроінтеґрацію і розвиваючи добрі стосунки із США, він прагнутиме поліпшувати відносини з Росією. Прихильники Януковича підтримують захоплення влади й розворот у бік Москви, але чимала частина українського суспільства занепокоїлася. Деякі критики стривожені поверненням до радянського типу правління, інші передбачають перетворення України на російського васала, натомість треті пророкують Януковичеві такий самий крах, як і Ющенкові.

Контрреволюція Януковича

Янукович переміг із дуже незначною перевагою, тому багато хто очікував від нього обережних і неквапних кроків та м’якого правління. Спочатку так і було. Коли 3 березня його прибічники у Верховній Раді відправили у відставку уряд Тимошенко, вони мали за 30 днів сформувати нову правлячу коаліцію. Це спричинило переговори з фракцією НУНС, що підтримувала Ющенка: їхні 72 голоси на додачу до 172 у реґіоналів дозволили б коаліції перейти поріг у 225 депутатів, необхідних для формування більшости у Верховній Раді. НУНС, розуміючи, що така коаліція буде критикована, й не бажаючи ризикувати наступними виборами й втратити місця, якщо коаліцію не буде сформовано у відведений на це час, завищив вимоги до нереального рівня, вимагаючи низку посад аж до крісла прем’єр-міністра.

Партія реґіонів відповіла 4 березня конституційно сумнівними змінами до правил ВР, уможлививши формування правлячої коаліції за участи окремих депутатів. Для Партії реґіонів це означало можливість створити коаліцію, долучивши до 172 голосів своєї фракції 27 депутатів від Компартії, 20 від Блоку Литвина і «тушок» – перебіжчиків з інших партій. Хоча Конституційний суд наприкінці 2008 року виразно вказав, що правлячу коаліцію можна сформувати тільки на основі партійних фракцій, а не з окремих депутатів, Партія реґіонів на це не зважала, добре знаючи, що КС навряд чи наважиться з нею змагатися. Коаліцію «Стабільність і реформи» офіційно проголошено у складі – як і очікувалося – реґіоналів, комуністів, блоку Литвина і 16 перебіжчиків – разом 235 голосів.

Далі, всупереч Януковичевим передвиборним обіцянкам призначити уряд професіоналів і поміркованих реформаторів, коаліція вчинила точно навпаки, призначивши в уряд нездар, консерваторів і радикалів. Прем’єром став Януковичів щирий друг Микола Азаров, 63-річний бюрократ, який на початку 90-х уславився нищівними податковими ставками, потуранням урядовій корупції та ворожістю до малого бізнесу. В уряд Азарова призначено 29 міністрів – на чотирьох більше, ніж мав їх і так уже роздутий кабінет Тимошенко: така кількість ґарантує нездатність Кабміну ухвалювати серйозні рішення. Те, що в Кабміні немає жодної жінки (Азаров навіть заявив, що реформи – не жіноча справа) і те, що Національну телерадіокомпанію віддано в руки діячеві шоу-бізнесу, тільки посилює враження про правлячу еліту як про клуб дещо вже імпотентних однокашників.

Гірше того, критично важливі пости міністрів економіки та фінансів відійшли двом нікчемам від економіки, Василю Цушку та Федору Ярошенку. 47-річний Цушко отримав сільськогосподарську освіту, працював директором радгоспу, а потім заробив антидемократичну репутацію на посаді міністра внутрішніх справ у час короткотривалого прем’єрства Януковича. У 61-річного Ярошенка також за плечима сільськогосподарський виш, потім він працював в аґропромисловому секторі і мав понад шестирічний досвід у сумнозвісно корумпованій...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!