Катерина Ботанова
Березень 1998

Короткий курс історії поп-культури

Нариси української популярної культури. За редакцією Олександра Гриценка. — Київ: Український центр культурних досліджень, 1998.

Існує безліч шляхів простої книги до рівня раритетного колекційного ви­дання, місце якого — на поличці ко­лекціонера, де з нього здуватимуть пил, милуватимуться здаля і лише у крайніх випадках, перед найзначнішими гістьми, братимуть у руки, ог­лядатимуть з усіх боків, перегорта­тимуть сторінку-дві та ставитимуть назад на полицю. Але в жодному разі не читатимуть, Боже борони: надто дороге задоволення. Отже, для такої честі книзі необхідно або пережити своїх сучасників щонайменше на століття, або вже від «народження» коштувати стільки, щоби зникало найменше бажання коли-небудь знімати її з тієї полиці. Проте є ще один варіант — бути виданою таким чином, аби будь-яке намагання поп­ри все прочитати непокірну закін­чувалося досить однозначно: книга розліталася на аркуші — уламки ге­ніальної думки.

Схоже, через брак коштів та часу «Нариси української популярної культури» обрали саме останній шлях. Фоліант, що вражає своєю ва­гою та вагомістю, розсипається в ру­ках, неначе піщана будівля, вкотре доводячи деконструктивістську при­роду сучасності, так само як рум’я­ний козак на обкладинці — гранично егоцентричну природу українця. І, власне, саме ця природа повстає про­ти такого недбалого ставлення до ін­телектуальної власності — видання унікального для тих, хто здатен оці­нити титанізм авторів та укладачів (що, в принципі, те саме), адже який український інтелектуал не пишається своєю вистражданою бібліо­текою!

Насправді, аналогу видання та­кого обсягу, ґрунтовності, повноти та рівня просто не існує. Олександр Гриценко, упорядник та ідейний керівник видання, мав стовідсоткову рацію, пишучи, що в ході роботи «виявилося чимало сфер побутуван­ня української культури (особливо коли йдеться не про традиційний фольклор чи “високе” мистецтво), де опертися дослідникові було прак­тично ні на що, окрім власне “по­кладів сировини”» та що «наші куль­турологи спокійний аналіз того, що відбувається, замінюють ритуальни­ми прокльонами на адресу “москов­ського колоніалізму”, “навали голлівудського кітчу” або ж “плебеїзації українського суспільства”». Хоча, з іншого боку, саме факт певної «си­рості» проблематики, відсутності проробленого підґрунтя, бодай якоїсь дискусії навколо цих питань і змушує зацікавленого читача поди­вуватися сміливості та впевненості авторів-упорядників, які за майже абсолютної відсутності горизонту видали на гора 760-сторінкове ви­дання з жанровою претензією на «Handbook of Ukrainian Popular Culture».

Аналогія не випадкова, позаяк сам упорядник згадує «Handbook of Ukrainian Popular Culture» як його прототип. Але вона провокує кілька досить-таки нав’язливих запитань, які надалі вже просто не дають спо­кійно насолоджуватися текстом.

Чи повинне таке видання з ог­ляду на його унікальність і жанрові претензії мати довідниковий характер? Які критерії вибору категорій до цього «глосарію»? Чому в автор­ському колективі відчутно бракує кваліфікованих фахівців з опису­ваних питань? Нарешті, як широко (або, навпаки, вузько) треба розу­міти предмет розмови, означений як «українська популярна культура»?

Якщо, за вищезгаданою анало­гією, «популярна культура» корелює з «popular culture», то крім «дуже по­ширеної» мусить ще мати значення «масової, споживацької, залежної від моди, поп-». Таким чином уловлю­ється явний дисонанс між «буден­ною» та «популярною» культурою — ядром, сутністю будь-якої культури взагалі й тому явищем, притаманним будь-якому культурному періоду, та масовою культурою другої полови­ни XIX — XX століття, явищем гіперконтекстуальним і конкретним. Такі суто методологічні непорозу­міння мали би призвести до коли­вання між традиціями Франкфурт­ської школи та Школи Анналів. Зрештою не відбувається ні те, ні ін­ше, ні, навіть, третє, оскільки з мето­дологією в «Нарисах...» ще більші проблеми, ніж із термінологією. У випадку з проблемами визначення...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!