Галя Койнаш
Жовтень 2009

Критика цинічного безуму

«Світанком тікають на сто вітрів відьми, домовики, примари та привиди. Добре, що це плем’я на явку дається тільки вночі й у темряві. Досі ніхто не спромігся дізнатися, де вони переховуються вдень. Той, кому пощастило би заскочити лігво домовиків, запроторити їх у клітку та й показувати о десятій ранку на Пуерта дель Соль, не потребував би жодного спадку»

 

Існує показник, за яким західні держави завжди безнадійно відставали від будь-якої країни соціялістичного блоку: це рівень цинізму – і влади, і громадян. Англійський чи американський радикал може довго і голосно кричати про гнилу систему, корумповану владу, ментів-фашистів. Зазіхніть на його права, і він обуриться, зажадає захисту від влади і, певно, отримає її – не тому, що тамтешня влада цілком вільна від цинічної байдужости, а тому, що тамтешні чиновники відповідають за свою діяльність своїми тепленькими місцями. Це чудовий запобіжник проти байдужости і сваволі.

А в постсовєтських республіках таке обурення сприймають поблажливо, як дитячу наївність. Траплялися, щоправда, моменти, коли люди не соромилися наївної віри у можливість змін: коли в 1989 році за лічені дні розпався соціялістичний блок; коли постала незалежна Україна; коли 2004 року прийшла «нова» влада з гарними деклараціями, які, втім, залишили по собі тільки гіркий присмак.

Беручися до аналізу деяких тенденцій у сучасній Україні, мушу спочатку застерегти, що вірю в силу людського обурення й за таку наївність не перепрошуватиму. Політики та всілякі посадовці звикли поводитися у кращому разі як розбещені діти, у гіршому – як цинічні й безвідповідальні шахраї, і вони не облишать своїх звичок, якщо не змусити їх установити чіткі правила і підкорятися цим правилам. Громадський осуд – не панацея від усіх лих, але без загального усвідомлення того, хто кому служить, без чіткого знання про те, що можна вимагати від влади й чого не можна від неї терпіти, демократія та верховенство права залишаться пустопорожніми фразами для чергового телешоу.

В останні роки минулого століття деякі поляки запевняли мене, що в Польщі завжди буде суцільне хабарництво, хамство чиновників, безвладдя. Вони вже поміняли свою думку. Анітрохи не сумніваюся, що зміна ставлення великою мірою пов’язана з підтримкою та вимогами ЕС і жодною – з генами чи «слов’янським менталітетом».

Коли українські політики, повсякчас гризучися між собою, виявляють дивовижну одностайність в оцінках суцільної корупції, продажности геть усіх, – мовляв, духовні недуги люду та обсяг проблем під силу тільки Спасителю, – видається доцільним розібратися з мотивацією цих зізнань у повному провалі.

***

Що робити з накопиченим масивом проблем? Перепрошую за банальність, але їх можна вирішувати. Маю на увазі дієві заходи, а не тільки благородні наміри та чергові плани ніколи не пов’язаних із проблемами дій. Необхідні чіткі закони й механізми, які забезпечують дотримання закону незалежно від політичної волі якоїсь партії, «менталітету» того чи того народу. Зусиль останнім часом у цьому напрямі не так багато, а галузей, де вкрай потрібні реформи, безліч, про що можна докладно дізнатися от хоч би зі спільної доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2008». Розгляну тут лише один показовий приклад відсутности позитивних заходів: долю реформ судової системи та кілька, так би мовити, ерзац-заходів.

Можна старанно не помічати проблем, як це робила совєтська преса, що зазвичай не порушувала незручних тем і слухняно повторювала версію реальности, подану «згори», а тих, хто не бажав мовчати, часто очікували табори чи «психушки».

Можна намалювати таку страшну картину, що жах бере й руки опускаються. Підхід гранично простий: навіщо докладати сизифових зусиль, якщо все даремно? Логіка примітивна, але багатьох переконує: якщо всі брешуть, усі продажні, і справедливости ніде немає, тільки божевільний вийде на площу.

...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!